Збройний конфлікт перевів українську демократію в особливий режим, де електорат з механізму утвердження влади перетворився на важке управлінське рішення з великими ризиками. Чи можливо зберегти довіру, державну владу та демократичну перспективу, перенісши виборчий процес саме тоді, коли ціна прорахунку є найбільшою? Розповідає кандидатка політичних наук і головна наукова працівниця Інституту політичних та етнонаціональних досліджень НАН України Наталія Кононенко.
Придбайте річну підписку на шість видань Forbes Ukraine за 1259 грн замість 1799 грн. Якщо ви цінуєте якість, поглибленість та силу реального досвіду, ця підписка саме для вас. Під час дії акції Christmas sale діє знижка 30% 🎁
Дві парадигми війни та пастка «звичайності»
Україна існує в напрузі між двома способами розуміння війни. Перший – миролюбний: війна як аномалія, яку потрібно якнайшвидше завершити, щоб повернути передбачуваність, ринки, вибори та домовленості. Другий – державотворчий: війна як екзистенційне випробування, в якому головним є збереження управління, суверенітету та інституційної непорушності.
Популярне Категорія Лідерство Дата 09 грудня Підкорювачі світу. Forbes Ukraine уперше склав перелік українців, які обіймають найвищі керівні посади за кордоном. Хто вони і як їм це вдалося?
Ці парадигми породжені різними побоюваннями. Прихильники миру бояться перетворення війни на тривалий режим, що руйнує економіку та демократію. Прихильники державності побоюються передчасної нормалізації, яка відкриває вразливі можливості для противника.
Насправді для України небезпечні обидва крайнощі: і політична капітуляція, і воєнний (післявоєнний) авторитаризм. Саме в цій напрузі і виникає питання виборів – не як символу, а як управлінського рішення.
Демократія під час війни без виборів: як зберігається легітимність
У демократії вибори є головним джерелом легітимності, але не єдиним. Девід Бітем визначав її як комбінацію легальності (законності), нормативної відповідності цінностям суспільства та суспільного визнання (як електорального, так і позаелекторального). Повномасштабна війна кардинально змінила баланс цих компонентів в Україні.
Після лютого 2022 року політична система фактично функціонує у форматі «демократії під час війни без виборів».
У перший рік повномасштабного вторгнення це супроводжувалося майже абсолютною мобілізаційною підтримкою влади («мобілізаційна легітимізація»). Починаючи з 2023 року легітимність все більше набуває прагматичного характеру: суспільство стає менш толерантним до управлінських збоїв, корупційних сигналів і непрозорих рішень. Дотримання демократії (наскільки це можливо у воєнний час) та розподілу влади стає за таких обставин умовою підтримки громадянами політичного керівництва країни.
Проблема такої трансформації легітимності полягає в тому, що посткомуністичні, екстрактивні та недореформовані інституції, з якими Україна увійшла у фазу повномасштабної війни, мають обмежену здатність компенсувати відсутність виборів через неелекторальні механізми підзвітності та залучення громадян – там, де це можливо, у воєнний час – до розробки політик.
Результатом такої інституційної слабкості є такий процес: формальна конституційна легітимність влади зберігається, але політична довіра поступово зменшується.
Вартість електоральної паузи: від інерції до фрустрації
Тривале відкладення виборів за обмеженої інституційної здатності створює кумулятивні ризики.
Перший – ерозія легітимності: не через сам факт відсутності виборів, а через слабкість компенсаторних механізмів відсутності виборів. Непереконлива боротьба з корупцією та вибіркова підзвітність підривають довіру значно швидше, ніж воєнні обмеження.
Другий ризик – дрейф у бік делегативної демократії. За Ґільєрмо О’Доннеллом, у такій моделі лідер отримує мандат (дуже високу довіру суспільства) втілювати «волю нації» поза нормативними інституційними обмеженнями. Для війни ця модель управління є до певної міри виправданою. Але звикання до такого режиму ставить під сумнів відновлення демократії в повному обсязі та можливість повернення до повноцінної політичної відповідальності після завершення війни.
Третій ризик – накопичення внутрішньої політичної фрустрації. Вибори виконують функцію каналізування невдоволення. За їх відсутності напруга суспільства не зникає, а шукає нетрадиційні (вуличні) форми вираження.
Четвертий – зовнішній: електоральна пауза все більш активно використовується для політичного тиску та делегітимаційних наративів щодо України.
Вибори під час війни – не вихід
З усього вищесказаного не випливає, що проведення виборів за будь-яких умов автоматично вирішує проблему легітимності. Навпаки, під час повномасштабної війни (в момент короткочасної паузи між бойовими діями) виборчий процес може стати джерелом додаткової вразливості.
Ключовий ризик – дефектна, часткова легітимність. Формально вибори можуть відбутися, але без широкого суспільного визнання результатів, якщо мільйони громадян не зможуть проголосувати через окупацію, фронт або еміграцію. Така часткова легітимність є найгіршою з можливих: юридично правильна, але політично нестабільна.
До цього додаються ризики безпеки, радикалізації політичної поляризації та інституційного перевантаження.
Вибори загалом – це адміністративний ресурс, фінанси, увага держави, судові суперечки, політичні оскарження. Вибори під час війни (або в момент короткочасної паузи між бойовими діями) означають конкуренцію з критично важливими державними функціями з вкрай обмеженою інституційною спроможністю: обороною, логістикою, соціальною підтримкою.
Зрештою, вибори (навіть якщо обмежитися лише виборами президента) можуть запустити неконтрольований процес політичного оновлення, тектонічне переформатування центрів прийняття рішень. У мирний час – це чудовий механізм оздоровлення демократії. Під час війни – фактор дестабілізації та вікно можливостей для противника.
У контексті запропонованих фокусів вибори під час війни не є моральним показником демократії та не є її запереченням. Це – інструмент управління ризиками.
Реальний вибір полягає не між «можна» і «не можна», а між контрольованим частковим відкладенням демократії з чіткими правилами та хаотичним поверненням до формальних демократичних ритуалів за відсутності державної спроможності.
Матеріали по темі
Категорія Лідерство Дата 28 листопада Якою має бути зарплата топчиновників? Час говорити не лише про розмір винагороди, а й «за що саме». Пропозиції політологині Наталії Кононенко, щоб подолати «суспільну безпорадність»
Категорія Гроші Дата 19 грудня Безкоштовний кредит замість репарацій. Україна отримає €90 млрд від Євросоюзу, але не під гарантію росактивів. Як ухвалювали складне рішення
Категорія Життя Дата 19 грудня Культурний ренесанс. Як війна Росії проти України привернула увагу світової спільноти до українського мистецтва Контриб’ютори співпрацюють із Forbes на позаштатній основі. Їхні тексти відображають особисту точку зору. У вас інша думка? Пишіть нашій редакторці Тетяні Павлушенко – [email protected]