Яким чином капітал і корпорації здійснюють вплив на наші рішення та дії.
Думки, представлені в цьому тексті, являють собою суб’єктивну точку зору. Я запрошую читачів до незалежного розмірковування, і раджу сприймати цей матеріал не як незаперечну істину, а як початкову основу для власних міркувань. Аналізуйте, дискутуйте і формуйте особисті висновки, які я навмисно не сформулюю в кінці.
Люди наразі втрачають навички мислення і частіше використовують чужі слова
У мене виникає враження, що в багатьох сучасних людей розумова діяльність ніби відсувається на задній план. Не через брак інтелекту, а через те, що саме навколишнє середовище так організоване. Алгоритми пропонують готові формулювання, меми, цитати, які легше вставити в розмову, ніж зупинитися і сформувати свій особистий висновок. До того ж, люди виснажуються — робота, боротьба за виживання, клопоти. На тривале і глибоке обмірковування просто не лишається сил.
Я і сам помічав за собою таке: читаю текст і не намагаюся його зрозуміти, а вже шукаю, що можна «заскрінити».
І це справді небезпечна тенденція — мозок починає функціонувати в режимі репосту. Протистояти цьому можна лише звичкою думати самостійно: робити записи, не погоджуватися з автором, обговорювати в реальному житті, повертати собі здатність перетравлювати інформацію, а не просто заковтувати. Здатність мислити — це як м’яз: якщо його не вправляти, він стає слабшим. Тому необхідно читати великі тексти, конспектувати, дискутувати. Навіть невелика практика «прочитав — записав 3 свої думки» вже захищає від перетворення на репост-машину.
Як система розподіляє прибуток на користь верхівки
Розглянемо це на простому прикладі. Працівник виробляє цінностей більше, ніж отримує. Наприклад, ви протягом зміни пошили партію одягу, ринкова вартість якої становить 1000 гривень. Вам виплатили 300 гривень, залишок отримав власник фабрики. Ця різниця — додаткова вартість. Її розподіляють між собою капіталісти: частина йде у прибуток, частина — на оренду, частина — на відсотки банку. А вам залишають рівно стільки, щоб ви могли прийти наступного дня, знову працювати і не померти.
Молодий обдарований фахівець створює цінність, але не володіє ані продуктом, ані платформою, ані умовами, в яких ця цінність перетворюється на гроші. Він лише ресурс. Співвідношення між тим, скільки він створює і скільки отримує, є нелогічним.
Якщо інфлюенсеру платять мільйон, отже, на ньому заробили сто. Якщо стартапера купують за два мільярди, це означає, що його технологія інтегрується в систему, де принесе іншим десятки мільярдів. Навіть у цих успішних історіях вся робота від технічної підтримки до логістики, від дизайнерів до монтажерів залишається надзвичайно непомітною і низькооплачуваною.
Система сконструйована таким чином, щоб перерозподіляти вартість нагору — тим, хто контролює канали, а не створює контент. Це є не що інше, як майстерно завуальована експлуатація. Чим голосніше вихваляють систему за великодушність, тим очевидніше видно, як глибоко вона в нас укорінилася.
Але ж можна досягти успіху, якщо багато і наполегливо працювати!
Це гарна вигадка. Мільйони людей працюють по 12 годин і живуть у бідності. Тому що праця в капіталізмі — це не спосіб досягти успіху, а метод відтворювати своє існування. Так, трапляються історії успіху, але найчастіше вони ґрунтуються на спадку, зв’язках або унікальній вдачі. Праця без капіталу та власності — це майже безвихідь.
Ідеалізація та популяризація трудоголізму також вигідні капіталізму
Коли культ «успіху» змушує вас гордитися тим, що ви працюєте ночами без відпочинку, капітал перемагає. Він отримує більше вашої роботи безкоштовно. Гасла «будь машиною», «спи швидше» — це не заохочення, а прихована форма насильства.
Я згадую, як на колишній роботі колеги вихвалялися тим, що спали по три години, жили в офісі тижнями, і я сам цим пишався. І це дійсно вважалося чимось престижним, майже героїзмом. Але якщо бути відвертим — це ж кошмар.
Ти не бачиш рідних, не відновлюєш сили, твій мозок працює на межі можливостей. В результаті і якість знижується, і здоров’я.
Але капіталісту це вигідно: ти сам погоджуєшся віддавати йому більше часу безкоштовно. І найжахливіше, що такий «подвиг» згодом стає нормою. Спочатку всі захоплюються, що ти працюєш без сну, а потім від усіх вимагають того ж самого. І вже ніяково сказати: «Я хочу нормальний графік».
Ось так із винятку роблять правило.
Але, яким чином вигорання може бути корисним для системи?
Людина, яка вигоріла — це просто ідеальний працівник для системи: вона стомлена, їй не до вимог і протестів, вона тримається за роботу. Її легше контролювати.
Чи можливо з цим щось вдіяти? Так, частково: встановлювати межі, відпочивати, ділитися навантаженням, шукати підтримку в колективі. Але важливо усвідомлювати: вигорання — це зовсім не випадковість, а вбудований механізм капіталізму.
Як капіталізм розділяє людей
Найбільш підступний метод — це розбивати нас на окремі групи і провокувати сперечатися один з одним про символи, замість того щоб об’єднуватися навколо справжніх проблем.
Типовий приклад — це воукізм (американський політичний термін, політика «пробудження»), який корпорації так люблять використовувати. Гарні гасла, райдужні логотипи, гучні кампанії «за справедливість» — і все це на тлі того, що співробітники працюють за мізерну плату і в них немає профспілок. У підсумку ми сперечаємося про те, яка назва вулиці «правильна», замість того щоб запитати: «А чому людям не платять гідно?». І це чудово працює на капітал: люди розділені, солідарності немає, а компанія ще й має вигляд «прогресивної».
Конкуренція — ще один спосіб розділення. Ми перестаємо бути колегами і стаємо конкурентами. Порівнюємо зарплати, статус, зовнішність, вподобання. Це послаблює солідарність, тому що солідарні працівники можуть висувати колективні вимоги. Роз’єднані — ніколи.
Поділ на покоління і демонізація зумерів
Зумерів зараз демонізують гучніше, ніж колись міленіалів або бебі-бумерів, і роблять із цього прямо окремий бізнес.
Чому? Тому що так зручно. Замість того щоб визнати, що проблеми у високій вартості житла, кредитах, кліматі, зупинці росту зарплат, простіше сказати: «Це тому що зумери ледачі і не такі, як ми». ЗМІ отримують перегляди на таких заголовках, старші покоління знімають із себе відповідальність, а капітал зберігає статус-кво.
Але ж справа не в «характері покоління», а в умовах, які вони отримали. Молодь сьогодні живе у світі, де квартира стала інвестицією, а не правом, де робота нестабільна, а екологія на межі. І під впливом цих умов люди формують свою поведінку.
Тому демонізація — це завіса диму, щоб не говорити про справжні системні проблеми. Зумери тут ні до чого. Винна система, яка відтворює кризи, а не якесь окреме покоління.
Як розпізнавати пропаганду і при цьому не стати параноїком?
Пропаганду можна помітити за спрощенням: якщо все зводиться до «є герой і ворог», це означає, що тобою маніпулюють.
Корисний фільтр: кому це вигідно, хто фінансує, які інтереси приховуються?
Але при цьому важливо не втратити розум і не бачити змову в кожній новині. Баланс у тому, щоб зберігати скептичне ставлення, але в той же час визнавати прості факти: інколи аварія — це просто аварія, а не спецоперація світового капіталу.
Поділитися
Джерело: ukr.media