Україна взяла на себе зобов’язання модернізувати процес вибору Генпрокурора згідно з європейськими стандартами, проте це не означає проведення змагання. В економічно розвинених державах Європи Генпрокурора призначає або уряд, або президент.
Інтеграція України в європейську спільноту неминуче вимагає значних змін у законодавстві та узгодження з європейськими нормами. Однак у певних обговореннях постійно постає питання: чи дійсно ми впроваджуємо європейський досвід, чи створюємо власні комбіновані моделі, яких у самій Європі не існує, повідомляє УНН.
Одне з таких обговорень стосується теми призначення та звільнення Генерального прокурора України.
Останнім часом ряд реформаторів із громадського кола наполягає: Генерального прокурора необхідно вибирати на змаганнях за участю активістів, посилаючись на “найкращі європейські норми”. Але чи є це правдою?
Що конкретно зобов’язалася зробити Україна
Експрокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Станіслав Броневицький нагадує, що 11 грудня 2025 року було затверджено спільну заяву Єврокомісара з питань розширення та віцепрем’єр-міністра України з питань європейської та євроатлантичної інтеграції. Один з пунктів цього документа звучить таким чином: “Здійснити всебічний перегляд порядку вибору та звільнення Генерального прокурора з метою приведення її у відповідність до кращих європейських зразків”.
Отже, згідно зі словами експрокурора, заява не містить жодної згадки про змагання. Вона також не конкретизує, що саме слід розуміти як “найкращі європейські зразки”. Проте саме на основі цього формулювання сформувався політичний наратив: в Україні має бути змагання на посаду Генпрокурора.
А що ж насправді є “кращим європейським зразком”?
Броневицький наводить існуючі європейські практики економічно розвинених країн, чиї системи вважаються взірцевими.
За сукупністю показників (номінальний ВВП, ВВП на душу населення, ВВП за ПКС, ІЛР) до топ-5 європейських держав входять: Німеччина, Швейцарія, Франція, Великобританія, Швеція. І ось як у цих державах призначають Генерального прокурора, розповідає Броневицький.
Німеччина: кандидатуру пропонує Федеральний міністр юстиції, призначає Федеральний президент.
Швейцарія: Генерального прокурора обирає Федеральні збори (об’єднане засідання обох палат парламенту).
Франція: кандидатуру вносить міністр юстиції, призначає президент Республіки.
Велика Британія: призначає прем’єр-міністр, формально затверджує монарх.
Швеція: призначення здійснює уряд.
Жодна з цих держав не організовує змагання.
І це не “відхилення від норм”, а європейська норма як така.
То в чому ж річ?
Річ не в Європі. Річ в інтерпретаціях. Як влучно зазначив народний депутат Сергій Власенко, Конституція України чітко визначає процес призначення Генерального прокурора.
У нашій Конституції зазначено, що кандидатуру Генерального прокурора призначає Президент України за згодою з Верховною Радою. Все. Ніяких змагань
– зауважує він.
Власенко також скептично ставиться до самої ідеї змагань у поточному вигляді.
За останні декілька років ми побачили, що ці змагання часто виглядають як фікція. Заздалегідь відомі переможці, маніпулювання в ході процедур
– говорить нардеп, голова Тимчасової слідчої комісії (ТСК) з питань імовірної корупції в правоохоронній та судовій системах.
Як приклад він навів змагання до апеляційних адміністративних судів, де, за інформацією Тимчасової слідчої комісії, серед лідерів опинилися діючі члени Вищої ради правосуддя, родичі членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів та працівники самих конкурсних органів.
Конституція: ще один важливий аргумент
Член Комітету Верховної Ради з питань правової політики Володимир Ватрас підкреслює, що зміни до Конституції в частині порядку обрання Генерального прокурора – не плануються.
Посада Генерального прокурора є конституційною. Зміни до Конституції в умовах воєнного стану є неможливими
– заявляє парламентарій.
Більше того, за його словами, парламент наразі не має жодних намірів змінювати процедуру призначення Генпрокурора, а зауважень до чинного керівника прокуратури у депутатів немає.