У власних уявленнях ми переживаємо труднощі набагато частіше, ніж у реальному житті. Представники покоління Z зі сльозами на очах діляться історіями про те, як соціальні мережі позбавили їх дитинства. Мої ровесники, міленіали, без упину скаржаться, що ніколи не зможуть придбати власне житло. А бумери, яким нині за шістдесят, нарікають через невизначеність пенсійного забезпечення, як повідомляє Ukr.Media.
І десь посеред цього гамору розчинилося ціле покоління. Ті, хто з’явився на світ між 1965 і 1980 роками.
Їх майже ніхто не шукає. Одного разу я заради цікавості перевірив статистику пошукових запитів — світ цікавиться “іксами” вдвічі рідше, ніж зумерами чи бумерами. Окрім старої книги Дугласа Коупленда початку дев’яностих, яка, власне, і дала їм це позначення “Х”, про них майже не випускають літературних творів. У тій же Великій Британії більшість цих людей навіть не усвідомлюють, до якого покоління вони належать.
Але якщо придивитися, стає очевидним, що вони опинилися в досить непростому становищі. Третина з них відкрито заявляє про глибоке нещастя. Це абсолютний антирекорд серед усіх вікових категорій. Я давно помітив, і сухі цифри це підтверджують, що рівень нашої тривоги та пригніченого розпачу досягає свого апогею приблизно у п’ятдесят років. Це така собі U-подібна крива життєвого шляху: ми радіємо світу в юності, потім знову знаходимо спокій у зрілому віці, а середина — це суцільна прірва. Бумери її вже подолали, нас із вами вона ще очікує, а от ікси зараз перебувають на самому дні.
Чому прірва? Тому що саме в цей період починає погіршуватися стан здоров’я. До того ж, приходить холодне усвідомлення, що кар’єрні амбіції, найімовірніше, так і залишаться нездійсненими. І найважливіше — вони опинилися між двох вогнів. Їм доводиться піклуватися і про дітей, і про старіючих батьків. В Америці представники покоління X витрачають п’ять відсотків свого бюджету на утримання молодих і літніх членів сім’ї. Здається, небагато, але у бумерів цей показник був удвічі меншим. А в Італії майже 70% молоді віком до 34 років досі проживають зі своїми батьками. І здогадайтеся, хто ці батьки? Правильно, покоління Х.
Мене завжди дивував цей контраст на прикладі типового Сан-Франциско. Там молодь з палаючими очима готова жити в неблагополучних районах і платити неймовірні суми за крихітні помешкання, бо щиро вірить, що завтра запустить стартап зі штучним інтелектом і змінить світ. Бумери там давно облаштувалися в розкішних будинках і неспішно насолоджуються вином після засідань правління. А ікси знову опинилися посередині. У них вже відсутній наївний ідеалізм, але ще немає спокійного, забезпеченого старечого життя. Більшість із них там просто не витримують такого темпу.
З фінансами в них склалася не менш іронічна ситуація. Так, суто формально вони заробляють більше, ніж їхні батьки в тому ж віці — інфляція робить свою справу. Але їхній прогрес виглядає досить слабким. Коли їм було близько сорока, їхні реальні доходи перевищували доходи попереднього покоління лише на жалюгідні 16%. Це найгірший показник зростання за дуже тривалий період.
Можливо, вони частково самі винні в цьому. Адже саме вони свого часу вирішили, що бути гвинтиком у корпоративній системі — це нудно. Вони першими почали вимагати балансу між роботою та особистим життям і прагнули свободи. Згадайте 1999 рік, пік їхньої молодості. Найвідоміші фільми того часу — “Матриця” та “Бійцівський клуб”. Головні герої раптом усвідомлюють, що офіс — це в’язниця, і починають або битися в підвалах, або ковтати червоні пігулки. Дивитися на це, поїдаючи попкорн, було круто, але такий світогляд не надто сприяв кар’єрному зростанню.
Проте, обставини також суттєво вплинули на їхню долю. Зазвичай, ваші заробітки стрімко зростають між 30 і 40 роками, коли ви набуваєте досвіду і стаєте керівником. Але коли покоління Х увійшло в цей золотий вік, сталася світова фінансова криза 2008 року. Ринки обвалилися, зарплати завмерли. Поки бумери у тридцятирічному віці спостерігали, як їхні акції зросли вчетверо, а сучасні тридцятирічні все ще збирають вершки з ринку, покоління Х отримало своє загублене десятиліття. Вони просто опинилися не в тому місці і не в той час.
Те саме стосується і нерухомості. Зазвичай вважається, що це ми, міленіали, постійно орендуємо житло, бо всі будинки розкупило жадібне старше покоління. Але якщо заглибитись у нудні банківські звіти, виявляється, що розрив виник саме між бумерами та іксами. У віці 30-40 років покоління Х мало такі ж шанси придбати власне житло, як і ми зараз. Тобто майже жодних.
Хтось може стверджувати, що вони самі не хотіли прив’язуватися до нерухомості. Той самий Коупленд красиво писав: якщо людина каже, що купила будинок, вважайте, що в неї більше немає індивідуальності. Елегантна фраза, якою зручно прикривати порожній гаманець. Але реальність простіша: через кризу їм просто перестали видавати іпотеки, а ті, хто встиг влізти в борги, масово втрачали житло і мовчки пакували речі, щоб повернутися до оренди.
Звідси й остаточний результат. Сьогодні 30-річний зумер чи міленіал у середньому має вдвічі більше грошей і активів, ніж мав середньостатистичний ікс у тому ж віці. У Європі за останнє десятиліття статки молоді потроїлися, а в покоління Х — ледь-ледь подвоїлися.
Навряд чи найближчими роками їхнє становище кардинально покращиться. Вони й далі нестимуть свою ношу, без зайвих драм у соцмережах і гучних вимог до світу. Тому, наступного разу, коли побачите когось із них — за сусіднім столиком, у заторі чи, можливо, у власному дзеркалі — хоча б просто посміхніться. Вони справді це заслужили.
Поділитися
Підписуйтесь на UkrMedia в Telegram.
⚡ Пульс читачів
Покоління Х — це справжні титани, які мовчки тримають цей світ, чи просто люди, що не вміють вчасно сказати «ні»?
Вже проголосували 0 людей. Долучайтесь до обговорення.
🛡️ Героїчне терпіння 📢 Пора міняти правила 🤷♂️ Це просто життя
📊 Карта думок
🛡️ Героїчне терпіння 0% 📢 Пора міняти правила 0% 🤷♂️ Це просто життя 0% 💡
Дискусія тільки починається. Будьте першим, хто висловить думку!
Коментарі
Поки що немає коментарів. Будьте першим!
Джерело: ukr.media