Я ознайомлююся з новою дисертацією з Університету Вааси. Фінляндія, спокій, хвойні ліси, ймовірно, приємна сауна десь на території кампусу. Там місцевий науковець Юссі Тансканен захистив докторську роботу, яка стверджує: коли керівник переживає вигорання, його команда також втрачає мотивацію і починає працювати менш ефективно.
Звучить як відкриття століття. Десь на одному рівні з тим, що восени йдуть дощі, а спати вісім годин приємніше, ніж чотири. Але якщо залишити іронію, цей фінський дослідник описав механізми процесу, за якими цікаво спостерігати збоку, особливо в нашій поточній ситуації.
Ланцюгова реакція виснаження
Тансканен пояснює це досить просто: виснажений керівник фізично не має ресурсів для налагодження нормальних відносин з підлеглими. І це справді помітно неозброєним оком. Часом бачиш людину, яка ще місяць тому намагалася жартувати, а сьогодні перетворилася на механізм, що роздає короткі вказівки. Жодного співчуття, лише бажання, щоб від неї просто відчепилися.
Дослідник називає це “ланцюговою реакцією”. Коли босу бракує сил на звичайну людську взаємодію, те, що в корпоративних звітах називають “залученістю”, вмирає по всьому відділу. У фінській дисертації це вимірюється роками інтенсивної праці. У нашій реальності, де фоновий рівень стресу настільки високий, що його можна різати ножем, ця реакція відбувається за лічені тижні. Керівник, який сам ледве тримається після нічної тривоги, просто не здатен генерувати енергію для інших. І весь механізм починає сповільнюватися.
Про винагороди, які неможливо отримати
У тексті дослідження є один цікавий аспект. Юссі зазначає, що добрі стосунки з керівництвом слугують буфером. Якщо зв’язок нормальний, то й робота здається не такою складною. Але щоб побудувати цей зв’язок, керівникам потрібно винагороджувати людей не лише грошима, а й автономією.
Якщо ж менеджер — це просто поштова скринька для передачі наказів зверху вниз, без жодного права на маневр, довіра зникає. Спілкування стає виключно формальним. А формалізм — це найкраще добриво для відчуття несправедливості. Ніхто не хоче бути просто гвинтиком, особливо коли цей гвинтик і так ледве тримається на різьбі від загальної втоми.
Самотність за екраном монітора
І найкумедніше (якщо тут взагалі доречно шукати щось смішне) — це те, як усе це посилюється через віддалену роботу. Раніше можна було хоча б перекинутися кількома словами з колегами в коридорі, випити кави, обговорити якісь плітки і якось зняти напругу.
Тепер корпоративна культура багатьох компаній звузилася до повідомлень у месенджерах. І керівник стає чи не єдиною ниточкою, яка пов’язує працівника з усією організацією. Якщо ця ниточка роздратована і відповідає односкладово, то в очах співробітника вся компанія виглядає саме такою.
Фінський доктор радить організаціям підтримувати своїх менеджерів, щоб ті не вигорали і могли підтримувати команди. Це логічно. Шкода лише, що в наукових статтях не пишуть інструкцій, як саме зберігати цей ресурс, коли тиск обставин значно сильніший за будь-які корпоративні правила. Але принаймні тепер є підтвердження того, чому іноді все просто валиться з рук. Хтось трохи вище по ланцюжку просто забув, як це — мати сили на звичайну розмову.
Поділитися
Підписуйтесь на UkrMedia в Telegram.
⚡ Пульс читачів
Чи повинен шеф «тримати обличчя» перед командою, навіть коли сам ледве витримує?
Вже проголосувала 1 особа. Долучайтесь до обговорення.
🫂 Щирість — це сила 🛡️ Тільки залізний спокій 💬 Маю свій кейс
📊 Карта думок
🫂 Щирість — це сила 100% 🛡️ Тільки залізний спокій 0% 💬 Маю свій кейс 0% 💡
Дискусія тільки починається. Будьте першим, хто висловить думку!
Коментарі
Спочатку нові ↕
Поки що немає коментарів. Будьте першим!
Джерело: ukr.media