Фото: Інформатор
Шевченківський районний суд міста Дніпра 18 червня 2026 року виніс вирок мобілізованому сержанту ЗСУ, засудивши його до 5 років ув’язнення за відмову виконувати накази в умовах воєнного стану. Причиною для нового вироку стало явне невиконання бойового розпорядження командира роти 28 березня 2024 року в населеному пункті Костянтинівка, що на Донеччині. Суд встановив, що стан здоров’я засудженого на момент відмови не перешкоджав виконанню службових завдань.
За даними матеріалів справи, Єдиний державний реєстр судових рішень свідчить, що сержант, родом із міста Коломия Івано-Франківської області, служив за мобілізацією як радіотелефоніст 3-го стрілецького взводу 1-ї стрілецької роти. Командир роти, капітан, видав бойове розпорядження № 366/дск: сержанту спільно з ще двома бійцями до 15:00 того ж дня прибути на позиції відділень “Деркул” та забезпечити оборону на напрямку Бахмут – Новий. Цей наказ був зачитаний вголос на подвір’ї приватного будинку в Костянтинівці у присутності командира роти, начальника медичної служби, психолога батальйону та оператора, який здійснював відеофіксацію. Усі троє військовослужбовців відмовилися, посилаючись на стан свого здоров’я.
Обвинувачений своєї провини не визнав, пояснивши, що він є добровольцем. З лютого 2022 року він прагнув вступити на службу, а у 2023 році успішно пройшов мобілізацію, отримавши статус учасника бойових дій за участь у сутичках під Бахмутом і Сіверськом. На момент відмови від виконання наказу він вказував на хронічні болі в хребті, шийному та грудному відділах, а також на проблеми із зубами. За його словами, він не відмовлявся від самої служби, а лише не міг виконати конкретне завдання через стан здоров’я.
Суд не взяв до уваги ці пояснення. Підставою для такого рішення стали два висновки військово-лікарської комісії:
- від 21 березня 2024 року – придатний до проходження військової служби (діагноз: вертеброгенна цервікоторакалгія, хронічна попереково-крижова радикулопатія з помірним больовим синдромом);
- від 11 квітня 2024 року – також придатний до військової служби (уточнений діагноз, що не передбачає обмежень для проходження служби).
Крім того, начальник медичної служби батальйону особисто оглянув сержанта в день оголошення наказу – 28 березня 2024 року – і підтвердив відсутність підстав для невиконання бойового розпорядження через стан здоров’я. Цей факт було зафіксовано на відеозаписі, який суд переглянув під час засідання. Захист наполягав на проведенні судово-медичної експертизи, проте суд відхилив це клопотання, пояснивши, що придатність до служби визначається рішеннями ВЛК, а не окремою експертизою. Обидва висновки ВЛК залишалися чинними і не були скасовані.
Що встановив суд щодо умислу та обставин справи
Згідно з позицією суду, вирішальним є не наявність діагнозів, а те, що обидва висновки ВЛК не містили жодних обмежень для виконання служби. Наказ відповідав вимогам Статуту: його було зачитано чітко, голосно, з відстані приблизно двох метрів, що було підтверджено усіма присутніми під час слідчих експериментів та судових свідчень. Обвинувачений не висловлював заперечень щодо законності наказу ані під час його оголошення, ані в апеляційному порядку. Суд кваліфікував дії як непокору зі прямим умислом відповідно до ч. 4 ст. 402 Кримінального кодексу України.
Суд взяв до уваги, що обвинувачений раніше не був судимий, не перебуває на обліку у психіатра чи нарколога. Обставини, які могли б пом’якшити або обтяжити покарання, встановлені не були. Служба пробації оцінила ймовірність повторного кримінального правопорушення як середню. Термін відбування покарання обчислюється з 18 квітня 2024 року. До моменту набрання вироком законної сили засуджений перебуває під вартою на гауптвахті. Вирок може бути оскаржений до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів.
Непокора під час воєнного стану – що передбачає закон
Частина четверта статті 402 КК України встановлює відповідальність за непокору, вчинену в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці. Саме ця частина передбачає найсуворіше покарання – позбавлення волі на термін від п’яти до десяти років. Будь-яка непокора в умовах воєнного стану кваліфікується саме за цією статтею.
У 2023 році набув чинності закон, який посилив відповідальність військових за відмову від виконання наказу. Судам заборонено виносити умовні терміни або спрощені покарання за цією статтею. Під її дію підпадає не лише відкрита непокора, а й будь-яке інше умисне невиконання наказу.
Верховна Рада ухвалила закон про посилення відповідальності за дезертирство та непокору, що викликало значне обурення у військових колах. Петиція з проханням до президента ветувати цей закон зібрала понад 33 тисячі підписів. Натомість, Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний підтримав закон та закликав Президента його підписати. На думку Залужного, незакриті ділянки фронту через військовослужбовців, які відмовилися виконувати накази, змушені займати інші бійці, що призводить до зростання втрат особового складу.
Схожі вироки та судова практика щодо відмов від наказів у ЗСУ
Суд у Миколаївській області раніше засудив до п’яти років ув’язнення мобілізованого Юрія М. з Івано-Франківщини, який публічно відмовився виконувати наказ про форсування Дніпра та закріплення в районі Кринок. В якості причини він вказав на незадовільний фізичний та морально-психологічний стан. Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду підтвердив, що непокора є злочином із формальним складом.
Кримінальна відповідальність за непокору не залежить від настання негативних суспільних наслідків. Такий злочин порушує встановлений порядок управління військами та перешкоджає виконанню підрозділами покладених на них завдань. За непокору в умовах воєнного стану передбачено позбавлення волі на термін від п’яти до десяти років.
Чинне законодавство передбачає, що військовослужбовець, який добровільно підписав контракт на 12 місяців, може бути звільнений після закінчення цього терміну. Однак, бійці ЗСУ, які беруть участь у бойових діях з перших днів повномасштабної війни, такої можливості досі не мають.