Часто успіху досягають ті, хто наважився: зайти туди, де не чекають, заговорити там, де просять помовчати, і стати помітними там, де воліють не помічати.
Українською така риса характеру називається насміленість – здатність діяти попри страх і сумніви та обирати своє, навіть коли для цього доводиться виходити за межі звичного.
«Насмілені» – фотопроєкт у межах платформи інтеграції ветеранів і ветеранок «Жити назустріч», яку розвиває банк ПУМБ. Проєкт створено у співпраці з фотографами Владою та Костянтином Ліберовими.
Він – про жінок, які обирають своє всупереч чужим сумнівам і уявленням про те, якою має бути «жіноча» професія.
Героїнями проєкту стали: командирка першого жіночого екіпажу БПЛА, єдина бойова пілотеса гелікоптера Мі-8 в Україні, керівниця напряму безпілотних систем ДСНС, очільниця руху ветеранок, підполковниця поліції та слідча Куп’янського районного відділу поліції.
Ми запитали їх про те, що для них означає «сміливість», що дає їм сили залишатися вірними своєму вибору і як вони справляються зі страхом.
На рівні з небом
Катерина – єдина бойова пілотеса гелікоптера Мі-8 в Україні. Понад 30 бойових вильотів, орден «За мужність» і «Срібний хрест». Мрію про небо перетворила на свою щоденну роботу, від якої залежать життя людей.
Коли я вступала на льотну спеціальність, мені прямо казали: «Це не жіноча справа. Куди ти прийшла?» Але якщо старанно навчаєшся і показуєш, що справді цього хочеш і можеш, усі розуміють, що ти тут невипадково.
Я памʼятаю свій перший політ – момент, коли теорія раптом стає реальністю. Ти все усвідомлюєш, але емоційно не можеш повірити, невже це справді я. Цей захват і досі є в кожному польоті. Найбільше я люблю те, що з неба можу бачити, яка красива наша Україна. Страх у мене, звісно, є. Головне – не дати йому керувати собою. Коли стає страшно, думаю. заради кого і чого я це роблю. Тоді стає легше.
Сміливими я вважаю всіх, хто залишається жити й працювати в Україні, особливо коли маєш родину і щодня за неї переживаєш. У такий час це теж свідомий вибір.
Катерина – єдина бойова пілотеса гелікоптера Мі-8 в Україні
Без права на страх
Дарʼя Борисенко (Гілка) – командирка першого жіночого екіпажу БПЛА. До війни будувала маркетингові стратегії, але повномасштабне вторгнення змістило пріоритети. Коли командир запропонував зібрати екіпаж із дівчат, спочатку відмовилася.
Дарʼя Борисенко (Гілка) – командирка першого жіночого екіпажу БПЛА
Війна – стихія, яку звикли вважати чоловічою. Я завжди була м’якою, але з першого дня повномасштабного вторгнення я тут. Не думаю, що для цього треба бути супервумен, варто лише розуміти, заради чого все. Я відмовилася від свого життя, щоб бути корисною країні. Одного дня я мрію повернутися додому, але нині мій дім в окупації.
У моїй роботі рішення потрібно ухвалювати за секунди: перед тобою ціль, поруч може з’явитися ще одна, і немає часу вагатися. Я завжди кажу: «Я знищую те, що могло б убити когось із нас».
Сміливість для мене – не відсутність страху, а відповідальність. Від моїх рішень залежить життя моєї команди, а моє – від них. Тому одна з найважливіших навичок, яких мене навчила війна, – довіряти одне одному і, попри страх, робити свою роботу.
Дарʼя Борисенко (Гілка) – командирка першого жіночого екіпажу БПЛА
Приборкання вогню
Інна Сафронова – керівниця напряму безпілотних систем ДСНС у Дніпропетровській області. На великих пожежах вона разом із колегами виконує гасіння пожеж за допомогою безпілотного наземного роботизованого комплексу. Серед виїздів – нафтобази, складські приміщення, АЗС та інші об’єкти критичної інфраструктури після ударів.
Інна Сафронова – керівниця напряму безпілотних систем ДСНС у Дніпропетровській області
Я прийшла у безпілотні системи з цікавості. Спочатку освоїла дрони, а згодом наземні роботизовані комплекси. Тоді зрозуміла, наскільки ця техніка може допомагати рятувальникам і найголовніше – вберігати чиєсь життя.
На пожежах фізично важко: спека, втома, напруга. Але коли виходиш із території, з’являється відчуття: я була корисною, я зробила те, що могла. Найстрашніше – не сама пожежа, а повторні вибухи. У такі моменти потрібно швидко вивести техніку із небезпечної зони й самій встигнути врятуватися. Важко приїжджати на об’єкти після ударів і бачити їхні наслідки. Дивишся на зруйноване місце й думаєш: людина вранці пішла на роботу, а ввечері їй уже нікуди повертатися.
Для мене сміливість – це зробити все, щоб моя дитина була в безпеці. Саме заради неї я маю бути тут, добре робити свою справу і знати, що одного дня вона зможе мною пишатися.
Інна Сафронова – керівниця напряму безпілотних систем ДСНС у Дніпропетровській області
Тиха сила
Марія Яценко – підполковниця поліції, слідча Купʼянського районного відділу поліції. Отримала міжнародну нагороду «За хоробрість» від Асоціації жінок-поліцейських. Декілька тижнів великої війни прожила з трьома дітьми у підвалі власного будинку.
Марія Яценко – підполковниця поліції, слідча Купʼянського районного відділу поліції
Я віддала службі понад 25 років, пройшовши шлях від молодшого лейтенанта до підполковника. Найбільшим випробуванням для мене стала робота після деокупації Куп’янського району. Мене попросили очолити слідче відділення, де з 45 поліцейських залишилося п’ятеро. Район на той час ще був небезпечним, а світла, опалення і зв’язку не було.
Під час війни я зрозуміла: сміливість – це здатність зібрати себе докупи, коли страшно, і продовжити робити те, що потрібно. За роки служби змінилась і я сама. Те, що колись могло вибити з рівноваги, тепер сприймаєш інакше. Не тому, що байдуже, а тому, що психіка вчиться захищатися.
У серпні 2026-го я вийшла на пенсію, щоб більше часу приділяти дітям, але все, що пережила за ці роки, назавжди залишиться зі мною.
Марія Яценко – підполковниця поліції, слідча Купʼянського районного відділу поліції
На світлій стороні
Катерина Приймак – очільниця руху ветеранок VETERANKA. Замість магістратури у 2014-му пішла на фронт бойовою медикинею. Завдяки роботі Катерини та її посестер для жінок відкрили 63 бойові посади.
Катерина Приймак – очільниця руху ветеранок VETERANKA
Я пішла на війну у 2014-му. Спочатку боялася, що не зможу бути бойовою медикинею без достатньої підготовки. Але виявилося, що найважливіше – не чекати, коли страх зникне, а знати, що робити, і бути готовою діяти.
Коли потрапляєш у стресову ситуацію, часу згадувати, що там було написано в підручнику, немає. Спрацьовують базові навички, тому тренування і постійне відпрацювання дій – те, що дає опору. Щодня чую історії посестер про те, як їм доводиться долати упередження – коли знецінюють їхнє бажання служити або звертаються без звання та імені.
Катерина Приймак – очільниця руху ветеранок VETERANKA
Попри це жінки продовжують служити там, де їх не завжди готові бачити. Найбільше я люблю моменти, коли ми можемо передати щось на фронт. Я впевнена, що людина може все. Треба лише вірити у власну силу, заплющити очі й іти вперед. Навіть коли страшно.