Фото: gettyimages.com
З початку широкомасштабного вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року Європа організувала найбільшу з часів Другої світової війни систему гуманітарної підтримки українців. Для надання прихистку та безпеки нашим співвітчизникам європейці почали облаштовувати як тимчасове помешкання спортзали, офіси та летовища. Стисло про – про табори для біженців у Європі та як там зараз мешкають українці.
Живіть стільки, скільки потрібно
«Табори для біженців» – це умовна назва, яка викликає в уяві Палестину та їхні відомі табори для біженців, що існують вже майже пів століття. У міжнародних документах – reception centres (центри реєстрації), temporary accommodation facilities (тимчасові пункти розміщення), collective shelters (колективні притулки або центри спільного проживання) або temporary reception centres (тимчасові приймальні центри).
Їх можливо умовно розділити на чотири типи:
- Прикордонні пункти – це перші місця, де біженці проходять реєстрацію та одержують харчування, допомогу, квитки.
- Транзитні центри – тимчасові місця перебування на кілька днів: спортзали, вокзали, переобладнані склади.
- Колективні центри – готелі, гуртожитки, офісні будівлі, де можна проживати тижнями чи місяцями.
- Довготривалі центри – муніципальні та приватні об’єкти, де проживання розраховано на місяці та роки.
В середньому українці можуть перебувати у приймальному центрі від декількох днів до трьох місяців. Потім необхідно переїхати до муніципального житла або знайти квартиру самостійно. Але загалом усе залежить від держави: якщо в Німеччині три місяці – крайній термін, то в Польщі та Чехії терміни перебування можуть бути різними, а в Нідерландах їх можна подовжувати майже безкінечно.
Спочатку для центрів прийому біженців використовували вільні приміщення, розбивши їх на секції. Фото: rubikon.com.ua
Польща як приклад
Польща стала першим хабом для мільйонів українців. На кордоні у Корчовій українських біженців у 2022 році приймав центр Hala Kijowska Młyny – колишній великий склад, переобладнаний у приймальний пункт. Люди ночували на розкладних ліжках, отримували гаряче харчування та медичну допомогу. «Хала Кийовська» – типовий транзитний центр: перебування тривало 1–3 дні, потім усіх біженців перевозили далі.
Декілька офісних будівель у Варшаві надали свої приміщення, щоб надати притулок жінкам та дітям. Офіси перетворилися на кімнати, де проживали переважно українці, але там же розміщували громадян інших країн, які мали дозвіл на проживання в Україні, наприклад, сирійців чи афганців.
Цього року Польща повідомила, що з 1 листопада більшість колективних центрів розміщення українських біженців будуть працювати лише для захищених груп: пенсіонерів, вагітних жінок, осіб з інвалідністю. Іншим потрібно знайти собі житло та роботу або оплачувати своє проживання та харчування у цьому таборі.
У Мазовецькому воєводстві в таборах для біженців, лишаються приблизно 3000 осіб, і близько 1000 місць вільні. Є табори у Варшаві, Кракові, Познані, Вроцлаві, Гдині, Гданську.
«Мешкали у самому центрі Кельна»
Німеччина за три роки впорядкувала безлад із біженцями, переселивши їх із наметових містечок на вокзалах та спортзалах у Landeserstaufnahmeeinrichtungen – офіційні центри прийому біженців. Їх не вистачає, і уряд постійно виступає з ініціативою будівництва нових, оскільки до країни приїздять не тільки українці, але й біженці з інших держав. І так само регулярно мешканці земель, де розміщені ці центри прийому, виходять на акції протесту проти будівництва – німці не хочуть занадто багато анклавів у своїй країні. Але проблема залишається: багато федеральних земель, наприклад Баден-Вюртемберг, перенаправляють нових біженців в інші регіони – немає місць.
Умови та правила життя в німецьких таборах для біженців можуть бути різними: наприклад, у деяких центрах не можна перебувати з великими домашніми тваринами.
Через три місяці (максимум) проживання відбувається розподіл людей за муніципальними квартирами, що нагадують комунальні.
– Коли ми прибули до Німеччини, то потрапили до розподільчого центру, звідки нас одразу відправили до табору для біженців, який знаходився у самому центрі Кельна, – розповіла Стисло про Юлія Савенка, мешканка Мирнограда на Донеччині, яка разом із двома дітьми та мамою змогла виїхати з міста, що постійно під обстрілами. – У таборі ми прожили близько двох тижнів, доки готувалися документи. Потім почався розподіл по різних містах – ми потрапили до міста Гайленкірхен, і нам одразу дали 3-кімнатну квартиру.
За словами співрозмовниці, табір для біженців був облаштований добре.
– Двоповерхові будиночки на зразок модульних, туалет та душ загальні на поверсі, але чисті та охайні. У нашій кімнаті було 7 людей, усі з України, ми потоваришували. Діти спали на двоярусних ліжечках, у нас була невелика кухонька. Загалом я знала, що до будинків у таборах біженців поселяють людей різних національностей. Трохи хвилювалася, що будемо жити поряд з тими, з ким не зможемо порозумітися. Але в нашому будинку не було, наприклад, сирійців чи афганців, лише українці. Тож нам пощастило. Інші наші знайомі, що виїхали з Покровська, жили в наметовому таборі в полі, – розповідає Юлія. – У Гайленкірхені ми живемо у квартирі, яка розташована в одному блоці з двома іншими – там також проживають сім’ї з дітьми.
Інша наша співрозмовниця згадує, що приїхала до табору для біженців у Млинах у Польщі, і їх облаштували у спортзалі, розділеному на невеликі житлові блоки.
– Ми жили поряд з іракцями, які виїхали з України і мали посвідку на проживання у нас. У спортзалі постійно пахло якоюсь старою гумою та супом, яким нас годували волонтери, що приїздили, або працівники цього центру. Майже місяць ми були там і весь час були чимось зайняті: оформлення документів, комусь треба перекласти, пояснити, як куди проїхати. Діти бігали разом, подружилися, без знання мови спілкувалися без проблем – не знаю як. Потім ми отримали документи та змогли винайняти житло – у нас була «фінансова подушка», яку я ховала на собі та не знімала весь цей місяць, – поділилася Катерина Клімчук із Дніпра.
Більшості біженців і сьогодні доведеться провести у таборах до трьох місяців. Фото: rubikon.com.ua
“Табір – він і є табір”
Ще один біженець з України, який назвався Євгеном, розповів, що в німецькому таборі для біженців на нього очікували дещо інші умови. Місто він не називає, але табір розташований в тій самій землі Баден-Вюртемберг, яка вже не в змозі приймати біженців через нестачу місць.
– Ми жили у справжніх контейнерах, меблів було мало – ліжко та столик-тумбочка на людину. Нас троє – я, дружина та дитина. Нам пощастило – до нас не підселили іноземців, а ось в інших «контейнерах» було змішання рас та національностей. Про конфлікти я не чув, але напруженість відчувалася, бо всі по-різному сприймали облаштування. Хтось притягнув якісь килими в будиночок, комусь не сподобалося – але далі суперечки справа не пішла, – каже Євген. – Табір – він і є табір. Ми відмічалися кілька разів на день, постійно заповнювали якісь анкети, щоб вийти за межі табору – треба взяти перепустку. Ми пробули там місяць, потім нарешті до нас приїхали далекі родичі та забрали нас до себе. Перед цим ми знову заповнили сотню формулярів. Виявляється, ми не могли як біженці приїхати до родичів одразу – лише через табірний етап. Зараз винаймаємо невеличку квартиру, дитина пішла до дитячого садка, ми працюємо.
В інших країнах, які надають тимчасовий захист українцям, система прийому та розподілу біженців побудована приблизно так само. Вже немає безладу 2022 року – є чітке розуміння того, хто приїхав, для чого і на скільки. Продовження тимчасового захисту до 2027 року (у більшості країн ЄС) вже не означає, що всі українці будуть і надалі жити у таборах чи муніципальному житлі на державну допомогу. Тож, цілком можливо, тимчасове проживання у таборах відійде у минуле, і стати біженцем буде вже важче.
Источник: kp.ua