Пані надумала реалізувати частину оселі, проте цьому перешкоджає реєстрація колишнього чоловіка, який зник безвісти
Пані задумала продати 1/2 частину житлового приміщення, котра належить їй на підставі приватної власності. Однак не може це здійснити, адже заважає реєстрація колишнього чоловіка, котрий від’їхав у невідомому напрямку. Про це йдеться в ухвалі Татарбунарського районного суду Одеської області, оприлюдненій 2 березня 2026 року.
10 листопада 2021 року пані успадкувала після кончини своєї матері, яка померла, 1/2 частину житлового приміщення, котра тепер належить їй на підставі приватної власності. У її половині оселі зареєстрований її колишній чоловік. Після розірвання шлюбу між ними, що було розірвано 11 квітня 2019 року рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області, він залишив оселю та відправився у невідомому їй напрямку. Де він зараз мешкає їй невідомо, зв’язок обірвано. Наголошує, що його реєстрація в оселі утискає її право власника, а саме право розпоряджатися оселею на власний розсуд згідно зі ст. 319 ЦК України (право реалізувати, подарувати, заставити оселю, отримувати субсидію та інше). Наразі через його реєстрацію в її оселі, вона не може продати його, хоча у неї вже є покупець на оселю, але він бажає придбати оселю за умови, аби в ній ніхто не був зареєстрований. При зверненні до відділу «Центру надання адміністративних послуг» Тузлівської сільської ради Білгород-Дністровського р-ну Одеської області із заявою про зняття громадянина із зареєстрованого місця проживання, проте їй було відмовлено у зв’язку із тим, що потрібна на цю дію згода співвласника житлового приміщення, тобто власника другої половини житлового приміщення.
Яким було рішення суду?
Суд відмовив пані у задоволенні позову. Факт порушення її прав, з боку колишнього чоловіка, на вільне володіння, користування та розпорядження власністю нею не доведений.
“Під час розгляду справи судом не з’ясовано факту, що відповідач порушує правила співіснування, та не з’ясовано факту не проживання відповідача у спірному житловому приміщенні, оскільки суду не надано актів складених органом місцевого самоврядування чи іншою комісією й позивачка не скористалась правом на виклик свідків, котрі б могли підтвердити чи спростувати такий факт, а також беручи до уваги відсутність інформації наявність/відсутність іншого житла у відповідача, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, тому що факт утиску прав позивачки, з боку відповідача, на вільне володіння, користування та розпорядження своєю власністю позивачкою не доведений, а судом не встановлено. Сам по собі факт реєстрації відповідача у спірному житловому приміщенні не може вважатись утиском прав на вільне володіння, користування та розпорядження власністю. Разом з цим, суд зауважує, що посилання представника позивача, як на правову підставу заявлених позовних вимог, на положення статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є безпідставними з огляду на те, що вказану статтю виключено на підставі Закону № 1871-IX від 05.11.2021 року. Врахувавши вимоги позивача про визнання припиненим права користування спірною оселею на предмет пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 8 Конвенції, а також те, що позивачем не доведено утиску її прав на вільне володіння, користування та розпорядження своєю власністю, суд вважає, що припинення права користування відповідача спірним житлом не відповідає такій пропорційності, а тому позовні вимоги до задоволення не підлягають”, – підкреслив суд.