Visa та MasterCard Фото: Getty Images
Якщо міжнародний переказ “зависає” через блокування комплаєнсом або не досягає адресата, адвокат Діна Дрижакова, керівник ЮК “Prima Leader Group”, пропонує алгоритм дій. Це допоможе повернути кошти.
Банківські картки Фото: Інформатор
Документування та збір доказів щодо операції
Для цього вам будуть потрібні такі папери:
- Ксерокопія контракту ЗЕД з усіма додатками та специфікаціями.
- Рахунок-фактура (інвойс), документи на перевезення (CMR, коносамент тощо), якщо товар вже було відвантажено.
- SWIFT-підтвердження (SWIFT Message/MT103) — ключовий документ, що доводить факт та час відправки коштів.
- Усі офіційні та неофіційні листування з контрагентом (включно з месенджерами та електронною поштою).
Офіційні звернення до фінансових установ
“Подайте офіційний запит для розслідування транзакції (GPI tracking) з метою відстеження руху коштів в режимі реального часу. Найчастіше затримки відбуваються на рівні американських чи європейських банків-кореспондентів через процедури KYC/AML (фінансовий моніторинг та відповідність вимогам). Якщо кошти заблоковано банком-кореспондентом, необхідно терміново надати документи, що підтверджують законність походження коштів та відсутність ризиків, пов’язаних із санкціями”, – зазначає Діна Дрижакова.
Досудове врегулювання
Надішліть контрагенту офіційну досудову претензію (Demand Letter). Навіть якщо проблема виникла на боці банку, контрагент повинен бути офіційно повідомлений про те, що зобов’язання з вашого боку виконано (або ініційовано виконання). Це допоможе уникнути звинувачень у навмисному порушенні термінів оплати чи постачання.
“У міжнародній торгівлі не існує єдиного універсального суду. Питання юрисдикції вирішуються на основі аналізу контракту та норм міжнародного приватного права”, – стверджує Діна Дрижакова.
Вибір суду для розгляду справи
Щоб визначити, де розглядатиметься справа, перевірте три рівні послідовно:
Рівень 1. Застереження в договорі (Пріоритет №1). У 90% випадків у тексті контракту ЗЕД міститься розділ «Вирішення спорів» (Dispute Resolution) або «Застосовне право» (Governing Law).
- Арбітражне застереження: Якщо в контракті зазначено: «Усі спори передаються на розгляд до Міжнародного комерційного арбітражного суду (МКАС) при ТПП України» (або Арбітражного інституту Стокгольмської торгової палати (SCC), чи ICC у Парижі), то звертатися до звичайних державних судів не можна. Справу розглядатиме виключно цей арбітраж.
- Процесуальне застереження: Договір може чітко вказувати державний суд певної країни (наприклад: «Спори підлягають розгляду в суді за місцем розташування відповідача» або «в судах Англії та Уельсу»).
Рівень 2. Міжнародні конвенції та двосторонні угоди.
Якщо в договорі забули вказати суд або формулювання є нечітким, застосовуються правила міжнародних угод:
- Регламент Брюссель I bis (для країн ЄС): Якщо спори виникають між компаніями в межах Європейського Союзу, загальне правило вказує на право судитися за місцем розташування (реєстрації) відповідача.
- Двосторонні договори про правову допомогу між конкретними державами (наприклад, між Україною та країною контрагента).
Загальні принципи міжнародного приватного права
Якщо договір не містить положень, а міжнародні конвенції не дають чіткої відповіді, застосовуються колізійні норми (в Україні — Закон України «Про міжнародне приватне право»):
- Позов за місцем знаходження відповідача: Це основне світове правило. Якщо вам винен іноземний контрагент, ви подаєте позов до державного суду його країни.
- За місцем виконання зобов’язання: Деякі правові системи дозволяють звертатися до суду тієї країни, де безпосередньо мав бути доставлений товар або здійснений платіж.
“Якщо кошти заблоковані третьою стороною — наприклад, американським банком-кореспондентом через дотримання санкцій — судитися з контрагентом може бути не ефективно. У таких випадках правовий спір переходить у сферу адміністративного оскарження рішень регуляторів (наприклад, подання апеляції до OFAC у США)”, – коментує Діна Дрижакова.
Інші юридичні рекомендації
Адвокат юридичної компанії “Приходько та партнери” Ілля Колесник зауважує: ключовим у таких ситуаціях є встановлення етапу, на якому “завис” платіж. Варіантів чотири: на боці банку-відправника, у платіжній системі Visa або Mastercard, на боці банку-отримувача, або внаслідок автоматичного відхилення транзакції. Якщо банк заздалегідь підтвердив можливість переказу, це створює для клієнта обґрунтоване очікування або успішного виконання, або щонайменше належного супроводу у разі виникнення проблем.
Основним інструментом для пошуку коштів є ARN-код транзакції – він дозволяє відстежити маршрут платежу між банками та платіжними системами. Додатково важливими є processing reference, SWIFT/reference дані, результати investigation-запиту та інформація еквайрингу. За словами Колесника, якщо банк-відправник відмовляється надати ARN-код або не ініціює investigation-процедуру, це свідчить про неналежне виконання обов’язку щодо супроводу платіжної операції.
Юрист визнає: деякі іноземні банки не підтримують певні типи міжнародних P2P-зараховань. Однак у таких випадках банк-відправник зобов’язаний інформувати клієнта про технічні обмеження, надавати коректну інформацію щодо доступних каналів та сприяти розшуку або поверненню коштів. Колесник також наголошує: усні консультації служби підтримки значно складніше використовувати як доказ у суді – документальне підтвердження комунікації має вирішальне значення.
Якщо міжнародний переказ “зник”, юрист радить діяти послідовно:
- Вимагати від банку ARN-код та підтвердження статусу транзакції.
- Подати письмову вимогу про ініціювання investigation.
- Подати скаргу до Національного банку України.
- У разі потреби – оскаржувати бездіяльність банку в суді.