Юристи про позику, що залишилася після розірвання шлюбу
Досить часто трапляється, що люди помилково гадають, ніби будь-який займ, оформлений у період шлюбу, автоматично ділиться порівну після його припинення. Але, насправді, сімейне право та практика Верховного Суду передбачають набагато складніший підхід. Стягнути половину заборгованості з колишнього чоловіка або дружини можливо лише за умови доведення цільової спрямованості коштів. Про це Інформатору повідомила юристка, керівний партнер юридичної фірми «Анни Даніель», кандидатка юридичних наук Анна Даніель.
Відповідно до положень ст. 60 та 65 Сімейного кодексу України, для того, щоб суд визнав позику спільною, мають бути виконані три вимоги:
- Згода іншого з подружжя. Угода про позику була укладена в інтересах родини за взаємною згодою (приклад).
- Використання на потреби родини. Гроші були витрачені на потреби сім’ї (придбання квартири, машини, ремонт, лікування), а не на особисті примхи одного з партнерів. Ось тут, наприклад, і тут.
- Доказова база. Наявність чеків, угод купівлі-продажу або виписок, які підтверджують, куди саме були спрямовані кредитні кошти.
“Сам факт перебування у шлюбі не робить вас солідарним боржником. Якщо ваш чоловік або дружина таємно взяли мікропозику і витратили її на онлайн-ігри або особисті задоволення – це їхній персональний борг. Навіть якщо суд визнає борг спільним у процесі розділу майна, для банку позичальником залишається той, хто підписав угоду. Щоб переоформити частину позики на іншого, потрібна згода банківської установи, на що фінансові організації погоджуються вкрай рідко. Найбільш поширений сценарій у судах – це не поділ самої позики, а стягнення компенсації. Якщо один з подружжя після розлучення самостійно сплатив спільний займ, він має право вимагати від іншого компенсацію 50% сплачених сум”, – зазначила Даніель.
Чи достатньо самого факту оформлення позики під час шлюбу?
Зі слів юристки АО «ВІННЕР ПАРТНЕРС» Марини Камілової, сам факт укладення угоди про позику у період шлюбу не є автоматичною підставою для поділу боргу. Визначальним є доказ того, що кошти були використані на потреби сім’ї. Якщо позика витрачена на особисті потреби одного з подружжя, борг не визнається спільним. Верховний Суд неодноразово підкреслював: ключовим є цільове застосування коштів, а не тільки дата підписання угоди.
Відхилення від рівності часток
За загальним правилом частки подружжя у майні та боргах є рівнозначними (ст. 70 СК України). Однак суд може відхилитися від цього правила, зокрема, у таких випадках:
- один із подружжя не піклувався про фінансове забезпечення родини;
- майно чи кошти були приховані або зіпсовані;
- кредитні кошти витрачалися на шкоду інтересам родини.
“Практика показує, що такі відхилення застосовуються не часто, але у випадках, коли несправедливий формальний поділ призвів би до порушення балансу прав”, – підкреслила Камілова.
Відповідальність іншого з подружжя
Якщо позика оформлена лише на одного, але доведено, що кошти використані на сімейні потреби, борг визнається спільним. Тоді відповідальність за його повернення покладається на обох. Якщо ж позика була особистою, відповідальність несе лише позичальник.
Докази, що мають вирішальне значення
У суперечках про поділ кредитних зобов’язань після розірвання шлюбу суди керуються підходом, сформованим на основі норм Сімейний кодекс України, відповідно до якого вирішальним є не сам факт укладення кредитної угоди, а доказ того, що позичені кошти були використані в інтересах родини. Кредитна угода лише підтверджує виникнення зобов’язання, але для визнання боргу спільним необхідно встановити його сімейну спрямованість.
Найбільш вагомими доказами є первинні фінансові документи — чеки, квитанції, договори купівлі-продажу майна, рахунки за лікування чи ремонт, а також банківські виписки, які показують рух коштів і можуть свідчити про участь іншого з подружжя у погашенні позики. Свідчення сторін та інших осіб мають допоміжний характер, але можуть набувати значення за відсутності письмових доказів. Суд оцінює всі докази в сукупності, і лише комплексне підтвердження цільового використання коштів дає підстави для визнання боргу спільним.
Актуальна судова практика
Сучасна практика дійсно показує еволюцію підходів до врегулювання суперечок щодо поділу кредитних зобов’язань після розірвання шлюбу. Раніше суди орієнтувались лише на факт укладення кредитної угоди. Але згодом, суди почали вивчати не лише умови угоди, а й реальний рух грошових коштів, їх призначення та вплив на майновий стан родини. Борг визнається спільним лише за умови доведення, що кредитні кошти були спрямовані на забезпечення потреб сім’ї.
Паралельно формується більш гнучкий підхід до принципу рівності часток, закріпленого у Сімейний кодекс України. За наявності доказів того, що один із подружжя ухилявся від фінансового забезпечення родини, приховував майно чи використовував кошти всупереч її інтересам, суд може відійти від рівності часток і встановити інший порядок розподілу боргових зобов’язань.
“Таким чином, сучасна тенденція полягає у відході від формального підходу («кредит укладено у шлюбі — отже, спільний») та переході до змістовного аналізу обставин справи, де ключове значення має доведення сімейного характеру зобов’язання і забезпечення балансу прав та обов’язків кожного з подружжя”, – додала Камілова.
Нюанси шлюбного договору
Раніше ми писали, що шлюбний договір – це правовий механізм, який надає можливість подружжю чесно та відкрито домовитися про майнові питання, захистити свої права та інтереси і запобігти можливим конфліктам у майбутньому. Він не свідчить про недовіру, а є вираженням поваги, відповідального підходу до створення родини та спільного життя. Укласти договір можуть особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжя.
Правочин дає змогу врегулювати майнові відносини між подружжям, визначити майнові права та обов’язки, а також визначити їхні майнові права та обов’язки як батьків. Шлюбний договір дозволяє:
- визначити правовий режим майна, подарованого подружжю у зв’язку з реєстрацією шлюбу;
- визначити майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім’ї;
- домовитися про нерозповсюдження на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 Сімейного кодексу України і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них;
- врегулювати питання поділу майна, у тому числі і в разі розлучення;
- визначити порядок користування житлом одного з подружжя;
- врегулювати питання використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб;
- домовитися про проживання у житловому приміщенні, яке належить одному з них чи є їхньою спільною власністю, їхніх родичів;
- врегулювати питання надання утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі.
Якщо у шлюбному договорі визначені умови, розмір та терміни виплати аліментів, то в разі невиконання одним із подружжя свого обов’язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса. Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним принципам суспільства. За допомогою шлюбного договору не можна:
- регулювати особисті відносини подружжя та особисті відносини між ними та дітьми;
- зменшувати обсяг прав дитини, які встановлені Кодексом;
- ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне фінансове становище;
- передавати у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.
Термін дії шлюбного договору
У шлюбному договорі може бути встановлено загальний термін його дії, терміни тривалості окремих прав та обов’язків, а також може бути встановлена чинність договору або окремих його умов і після припинення шлюбу.
Форма договору
Правочин укладається у письмовій формі та обов’язково засвідчується нотаріально. Якщо стороною договору є неповнолітня особа, на укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу потрібна письмова згода її батьків або піклувальника, завірена нотаріусом.
Початок дії
Правочин, укладений до реєстрації шлюбу, набирає чинності в день реєстрації шлюбу, а той, який укладений подружжям, – у день його нотаріального засвідчення.
Зміна умов договору, відмова від нього, розірвання чи визнання його недійсним
Він може містити положення про порядок зміни його умов. Зміни можна внести лише за взаємною згодою, шляхом укладання нотаріально завіреного договору. Одностороння зміна умов шлюбного договору та відмова від нього не допускаються. У деяких випадках договір може бути змінений або розірваний за рішенням суду з підстав, що мають важливе значення. Також за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України, договір може бути визнаний недійсним (глава 10 Сімейного кодексу України).