Фізична особа-підприємець за межами України
Варіант “я залишаюсь українським ФОП, але працюю з Варшави” вже не є безпечним — іноземні регулятори все частіше перекваліфіковують такі взаємини як трудові та вимагають сплати місцевих податків і соціальних внесків. Питання вибору між статусом податкового резидента і нерезидента стало критично важливим для десятків тисяч українських ІТ-фахівців та підприємців, які виїхали після початку повномасштабної війни. Юридична модель, яка добре функціонувала в межах України, у 2026 році несе реальні фінансові та правові ризики в кількох країнах одночасно. Роз’яснити деталі допомагає Петро Білик, партнер практики Технологій та Інвестицій адвокатського об’єднання Juscutum.
ІТ-фахівці
Після початку повномасштабного вторгнення бізнес швидко адаптувався: команди переїхали до Польщі, Німеччини, Чехії, Португалії, Великої Британії та США. Однак юридична модель часто залишалася незмінною — українська компанія в “Дія.City” продовжувала співпрацювати з українським ФОП або гіг-контрактором, який фактично працював із Варшави, Берліна, Праги чи Лісабона. Про це пише Vector з посиланням на колонку Петра Білика. Після більш ніж чотирьох років така модель стає все менш надійною: якщо особа проживає та працює за кордоном, місцевий регулятор може вирішити, що податки слід сплачувати саме там, де діють трудові гарантії та здійснюються соціальні внески.
Українська модель ФОП була однією з причин конкурентоспроможності вітчизняного ІТ-сектору — вона забезпечувала гнучкість, відносно просте адміністрування, зрозуміле податкове навантаження та можливість оперативно масштабувати команди. Але те, що ефективно в Україні, не обов’язково буде таким самим у Польщі, Німеччині, Великій Британії чи США.
Коли підприємець стає найманим працівником в очах іноземної податкової служби
Основна складність полягає в тому, що іноземні регуляторні органи оцінюють не назву контракту, а фактичну суть взаємовідносин. Білик виокремлює критерії, за якими угоду з ФОП можуть перекласифікувати на трудову:
- спеціаліст працює повний робочий день на одну компанію;
- отримує регулярні виплати;
- інтегрований у корпоративні системи та має керівника;
- не має можливості передати завдання іншій особі;
- підпорядковується внутрішнім правилам компанії.
У випадку перекваліфікації іноземній компанії донараховують соціальні внески, а також виникає ризик визнання постійного представництва. Це особливо критично для сервісних ІТ-компаній: якщо управлінські функції, переговори з клієнтами та розробка архітектури рішень фактично здійснюються з Польщі чи Німеччини, місцевий регулятор може ухвалити рішення про оподаткування частини прибутку саме в цих країнах.
Окремий ризик несе правило 183 днів. Поширеною помилкою є вважати, що податкове резидентство визначається виключно цим показником. Насправді, більшість країн використовують ширший набір факторів — наявність постійного місця проживання, центр життєвих інтересів, місце ведення бізнесу. Якщо підприємець фізично перебуває в іншій країні понад 183 дні на рік, ця країна також може визнати його своїм податковим резидентом, що означає зобов’язання сплачувати податки одночасно у двох державах.
Ситуацію ускладнює той факт, що Україна приєдналася до міжнародної угоди CRS (Common Reporting Standard) — системи автоматичного обміну податковою інформацією. Тепер іноземна держава може отримати відомості про стан банківських рахунків в Україні, а Україна, своєю чергою, дізнається про рахунки за кордоном. Це створює реальну загрозу подвійного оподаткування.
Які альтернативи запропонував юрист
Петро Білик окреслює два основні легальні шляхи для ІТ-компаній, чиї команди опинилися за кордоном:
- Локальна юридична особа. Це найпрозоріший, але й найдорожчий варіант: компанія реєструє дочірню структуру в Польщі, Німеччині, Великій Британії чи іншій юрисдикції, офіційно працевлаштовує там фахівців, сплачує місцеві податки та соціальні внески, веде локальний бухгалтерський облік та дотримується трудового законодавства.
- Employer of Record (EoR) або аутстафінговий провайдер. Це проміжне рішення, коли компанія не створює власну юридичну особу, але залучає місцевого провайдера, який формально працевлаштовує фахівця в країні його перебування. Такий підхід є менш витратним та швидшим у впровадженні, проте вимагає ретельного вибору партнера.
Для українських резидентів важливо розуміти, що реєстрація компанії за кордоном не звільняє від податкових зобов’язань в Україні, зокрема щодо декларування контрольованих іноземних компаній. Варто також враховувати конвенції про уникнення подвійного оподаткування, які дозволяють зменшити ставки податків.
Що слід знати про оподаткування українців за кордоном
Громадяни України, які отримують дохід за кордоном, зобов’язані задекларувати його в Україні та сплатити відповідні податки. Якщо ці податки вже були сплачені в іншій країні, повторне їх стягнення в Україні не потрібне — за умови наявності угоди про уникнення подвійного оподаткування та відповідних підтверджуючих документів. Виникнення обов’язку сплати податків за кордоном залежить від конкретної країни перебування, типу отриманого доходу та тривалості перебування. Саме тому універсального рішення не існує — кожен випадок потребує індивідуального аналізу.
Для підприємців, які виїхали та зберегли статус ФОП в Україні, перелік питань для з’ясування виглядає так: визначити фактичне податкове резидентство, перевірити, чи чинна між Україною та країною перебування угода про уникнення подвійного оподаткування, оцінити ознаки трудових відносин у поточних договорах та розглянути легальні альтернативи моделі ФОП. Поради юриста для ФОП за кордоном зводяться до одного: чим довше підприємець зволікає з легалізацією своєї ситуації, тим вищий стає накопичений ризик — аж до кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків у деяких юрисдикціях.