Лауреатом Нобелівської премії з економіки у 2023 році стала американська економістка та професорка Гарвардського університету Клаудія Голдін «за дослідження ролі жінок на ринку праці». Професор Київської школи економіки Максим Обрізан пояснив суть її багаторічної роботи та чому економісти мають вирішувати саме такі болючі соціальні питання економічної (не)справедливості, а не занурюватися в абстрактно-теоретичне прекрасне невідоме
Щось дивне відбувається у світі – вперше з 1969 року, першого року присудження Нобелівської премії з економіки, єдиним її отримувачем виступила жінка, – професорка економіки Гарварду Клаудія Голдін. Дві попередні переможниці, Елінор Остром (премія 2009 року) та Естер Дюфло (премія 2019 року), здобули перемогу разом з іншими лауреатами-чоловіками.
Найіронічніше виглядає той факт, що премія присуджена за вивчення гендерної нерівності на ринку праці, враховуючи, що всього троє з 93 Нобелівських лауреатів з економіки є жінками, або 3,2%, що є найнижчим показником з усіх галузей, окрім фізики.
Проте, це добрий сигнал, що питання гендерної нерівності нарешті, після десятиліть боротьби жінок за свої права в інших галузях, стають мейнстримом навіть у досить консервативному світі академічних економістів.
Чим важлива робота Голдін
Хоча частка жінок на ринку праці потроїлася за останнє сторіччя, значні гендерні відмінності, зокрема в рівні оплати праці, залишаються. У більшості випадків жінки з однаковим рівнем досвіду та кваліфікації заробляють менше за чоловіків.
Якщо поділити медіанну зарплату жінки на медіанну зарплату чоловіка, які працюють в США 35 або більше годин на тиждень, отримаємо 78 центів на долар США. За таких нерівних умов жінки мають менше стимулів працювати та інвестувати час у навчання.
Клаудія Голдін вперше застосувала комплексний підхід в 1980-х роках, щоб краще зрозуміти ролі жінок на ринку праці в минулому й сьогодні.
Багато причин впливали на попит і пропозицію жіночої праці протягом останнього століття: необхідність працювати в «дві зміни» (виконувати професійні обовʼязки та вести домашнє господарство); рішення щодо одруження та народження дітей; законодавчі та соціокультурні зміни; технологічний прогрес і структурні зсуви економіки.
Голдін зробила багато відкриттів, які пояснюють, чому рівень оплати праці та залучення в робочу силу все ще відрізняються між жінками й чоловіками.
Фото лауреатки премії з економіки пам’яті Альфреда Нобеля 2023 року, американської економістки Клаудії Голдін на дисплеї під час пресконференції в Шведській королівській академії наук у Стокгольмі, Швеція, 9 жовтня 2023 року. Фото Getty Images
Нерівності в оплаті праці
На основі даних останнього століття традиційно вважалося, що участь жінок у ринку праці зростала разом з економічним розвитком. Голдін зібрала унікальні історичні дані, щоб показати, що насправді частка заміжніх жінок на ринку праці за останні 200 років мала U-подібну форму.
На початку цього періоду жінки часто працювали нарівні з чоловіками у різних формах домашнього сімейного бізнесу, наприклад, при виробництві текстилю або молочних продуктів. Але їхня праця не завжди реєструвалася (звучить знайомо і 200 років потому), що за деякими оцінками Голдін втричі занижувало рівень зайнятості заміжніх жінок.
Під час індустріальної революції товарне виробництво розширилося та переїхало в окремі приміщення, що ускладнило для жінок можливості поєднувати участь у сімейному бізнесі з хатньою роботою, а отже скоротило їхню частку на «офіційному» ринку праці.
Нарешті у XX столітті жіноча участь в оплачуваному секторі економіки знову зросла через низку причин, визначених Клаудією Голдін.
Зокрема, гендерний розрив зменшився в 1890–1930 роках, коли зріс попит на адміністративні професії. Наприкінці 1960-х також зʼявилися протизаплідні пігулки – простий метод контрацепції.
Використовуючи варіацію, з якою жінки отримували доступ до пігулок у різних штатах США, Голдін та її співавтор (і чоловік) Лоуренс Кац показали, що жінки відкладали шлюб і пологи, таким чином отримуючи нові можливості інвестувати в освіту та карʼєру. Наприклад, усе більша частка жінок почали вивчати економіку, право й медицину. Це відкривало все більше високооплачуваних кар’єрних можливостей.
Як це не парадоксально, але післявоєнне економічне зростання та покращення рівня освіти серед жінок не знизило розриву у заробітках. Голдін показала, що дискримінація в оплаті праці, а саме та різниця, яку не можна пояснити відмінностями в рівні освіти та навичок, значно зросла зі зростанням сфери послуг у другій половині XX століття.
Серед причин цього була поступова відмова від відрядних контрактів на користь щомісячної оплати праці, яка в першу чергу винагороджує працівників з тривалою та безперервною карʼєрою.
Зрозуміло, що заміжжя та догляд за дітьми, які супроводжуються декретною відпусткою або переходом на неповний робочий день, суттєво обмежують можливості жінок до карʼєрного зростання. Голдін називає це явище нелінійністю, або штрафом за неповний робочий день: жінка працює вдвічі менше, ніж її партнер, але отримує менше половини його зарплати.
Тому Голдін вважає, що створення рівноправного робочого середовища залежатиме передусім від надання гнучкого робочого часу працівникам для забезпечення рівної оплати за однакову роботу, що виключить штраф за неповний робочий день для жінок з дітьми.
Пресконференція Клаудії Голдін, професорки економіки Гарвардського університету, після того, як її назвали цьогорічним лауреатом Нобелівської премії з економічних наук, Кембриджі, штат Массачусетс. Фото Getty Images
Іншою важливою причиною нерівності в оплаті праці є очікування жінок, які долучаються до ринку праці. Наприклад, на початку XX століття більшість жінок очікувала, що працюватиме лише кілька років до заміжжя. Це знижувало привабливість інвестицій в освіту, які б просто ніколи не окупилися. Але коли ця когорта жінок вирішувала повернутися на ринок праці після того, як діти подорослішали, то залежала від рішення про освіту, яке було зроблено багато років тому.
Дослідження Голдін показали, що зміни на ринку потребують часу, тому що вибір, який впливає на всю карʼєру, ґрунтується на очікуваннях, які пізніше можуть виявитися помилковими.
Великі Ідеї не зʼявляються на пустому місці
Під час першого телефонного інтервʼю після оголошення Нобелівського комітету, Голдін розповіла про себе, як детектива, яка в дитинстві планувала стати бактеріологом, але потім зацікавилася економічною історією.
Як справжній детектив, вона роками вивчала американські архіви в пошуках відповідей на складні питання про історичну роль жінок на ринку праці. Настільки вдало, що Нобелівський комітет відзначив її Великі Ідеї щодо довготривалих змін в економічній нерівності жінок за останнє століття.
Такі Великі Ідеї не зʼявляються на пустому місці – Голдін вважає себе третім поколінням Нобелівських лауреатів, оскільки її наставниками були американські економісти Гері Беккер (премія 1992 року) та Роберт Фоґель. Останній, до речі, син американських іммігрантів з Одеси, який отримав премію 1993 року та якого, своєю чергою, навчав Саймон Кузнець. Це американський економіст єврейського походження, який здобув освіту в Україні, лауреат Нобелівської премії з економіки 1971 року.
На мою скромну думку, саме такі болючі соціальні питання економічної (не)справедливості й мають вирішувати економісти, а не занурюватися в абстрактно-теоретичне прекрасне невідоме.
Економіка може і має бути прикладною наукою, яка не просто вигукує застарілу мантру «Ринок розвʼяже всі проблеми!», а розуміє, що ринок, наприклад, не може замінити неоплачувану домашню роботу, яка лягає нерівномірно тяжким тягарем на плечі жінок, обмежуючи їхні можливості на ринку праці, права та навіть погіршуючи здоров’я.
Якщо тренд відзначення жінок Нобелівських лауреатів з економіки у 2009, 2019, 2023 роках збережеться, а саме – скорочення вдвічі часу до наступної лауреатки, то наступну премію варто очікувати не пізніше 2025 року.
Тому хочеться побажати Нобелівському комітету звернути увагу на інших талановитих економісток, таких як Мерилін Ворін, чиї революційні ідеї, викладені в книзі 1988 року «Якби жінки враховувалися», заклали основи феміністичної економіки.
Але до того часу, поки неоплачувана хатня робота і надалі не вважатиметься цінною для суспільства та вперто ігноруватиметься в ВВП, не варто очікувати повноцінного паритету на ринку праці, навіть якщо всі Нобелівські премії відсьогодні й довіку отримуватимуть лише жінки.