Націоналізація «Сенс Банку» збільшила частку державних банків у загальних активах приблизно на три відсоткових пункти. За нормальних умов це могло б стати проблемою для України, але з початком війни стало скоріше перевагою, відзначає фінансова аналітикиня Наталія Задерей. Та готуватися до приватизації націоналізованих банків потрібно починати вже зараз.
Головні матеріали Forbes Ukraine у розсилці від digital шеф-редактора Віктора Кіщака. Раз на тиждень на вашій пошті.
Дякуємо за підписку Підписатися
21 липня в Україні стало одним державним банком більше. «Сенс Банк» перейшов з опосередкованої власності російських громадян, до яких були застосовані санкції ЄС та низки країн, у пряму власність держави Україна.
Це не призведе до суттєвих змін на українському банківському ринку. Частка державних банків у загальних активах збільшиться приблизно на три відсоткових пункти.
«Сенс Банк» значно менший, ніж «ПриватБанк», націоналізація якого свого часу вивела Україну у європе йські рекордсмени за часткою держбанків. На 2020-2021 роки, за даними звіту EBRD, частка державних банків у активах була вищою лише в Росії та Білорусі. Більш ніж половину банківського сектору держава контролює також у таких країнах як Китай, Ефіопія, Сирія.
Задача — зменшити невизначеність
Залишити «Сенс Банк» пов’язаним з країною-агресором було не варіантом, тим більше, що його фінансовий стан погіршувався. Виведення з ринку системно важливого банку (на потрапляння у цю категорію впливає не лише розмір) могло б мати негативні наслідки для фінансової стабільності. Окрім того, витрачати кошти платників податків поки не довелось – держава не проводила докапіталізації «Сенсу».
Тепер частка держбанків у активах системи становить – 56%, у депозитах населення – 65%. Якщо за нормальних умов значна частка держбанків була проблемою України, то з початком повномасштабної війни вона стала скоріше перевагою.
В умовах «ідеального шторму» для вкладників держбанки є тихою гаванню (safe heaven), для бізнесу – можливістю отримувати кредитне фінансування.
В економічній теорії держава вважається менш ефективною, ніж приватні власники. За даними досліджень, підприємствам під контролем держави властива нижча продуктивність праці й прибутковість. А показники держбанків корелюють з електоральними циклами.
Утім, в умовах найбільшої у Європі війни з часів Другої світової, не до теорій та найкращих практик. Задача творців політики привнести стабільність у хаотичний контекст і зменшити невизначеність.
Головне, щоб державний капіталізм у стилі авторитарних держав третього світу не зацементувався як довгострокова норма. Тож готуватися до приватизації банків (що можлива після перемоги) можна починати вже зараз.
Михайло Фрідман і Петро Авен. 21 липня, у перший день націоналізації Сенс Банку, в офісі установи та помешканнях кількох її колишніх топменеджерів відбулись обшуки СБУ та Генпрокуратури. Фото колаж Анастасія Левицька
Подальша приватизація
У нових держбанків («ПриватБанк», «Сенс») більше шансів зацікавити інвесторів, ніж у спадкоємців радянської банківської системи.
На перший погляд, «Сенс Банк» виглядає кандидатом номер один на продаж після закінчення війни. Утім, йому ще тільки належить відбити судові атаки колишніх власників, у чому «ПриватБанк» вже досяг певних успіхів завдяки дії «антиколомойського» закону №590-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення механізмів регулювання банківської діяльності».
Успішна приватизація в майбутньому можлива лише за двох умов:
1. Зниження частки непрацюючих кредитів (NPL).
Майже 40% NPL загалом по системі й понад 50% у державних банків (без «Сенсу», у якого кращі справи в цьому плані) — це захмарно для іноземних інвесторів. Для порівняння, частка NPL за даними наглядової статистики Європейського центрального банку – близько 2%.
Питання NPL складне, навіть якщо винести за дужки війну з її руйнівними наслідками. З одного боку, його вирішення значною мірою залежить від судової системи й верховенства права. З іншого – усі ці націоналізації в Україні значно підвищили моральний ризик. Тобто схильність до ризикової поведінки з боку вкладників, позичальників і кредиторів, які звикли, що за помилки та хибні вибори заплатить хтось інший.
Простих рішень, як розірвати це зачароване коло, немає. Варіантами можуть бути:
- Одноразове списання безнадійної заборгованості з гарантіями відсутності політичних переслідувань за це.
- Доповнення закону №590-IX нормами, які зобов’язуватимуть суди закривати справи не тільки про оскарження націоналізацій, а й про вилучення майна у націоналізованого банку.
2. Вдосконалення практик менеджменту шляхом agile трансформацій.
Завдяки agile банки можуть краще балансувати між вимогами складного зовнішнього середовища: дотримуватися складних регуляцій і водночас конкурувати з фінтехами; дбати про довкілля і бути соціально відповідальними; забезпечувати якісний клієнтський досвід і генерувати стабільний прибуток.
Agile трансформація – це децентралізація на рівні організацій, коли заохочується ініціатива співробітників та прискорюється прийняття рішень. Цим шляхом вже давно ідуть західні банківські групи, у тому числі й в Україні. До цього підходу схилялися й колишні власники «Сенс Банку».
Трансформації у великих організаціях — це завжди складно й не завжди успішно. Та й agile – не чарівна пігулка. Проте іншого способу не нарощувати інертність і бюрократію (великий ризик держбанків) поки не придумали.
Agile – про якісне управління людським капіталом і концентрацію талантів, без яких не буде потрібного темпу інновацій та ефективної роботи з NPL. Та й взагалі це про світоглядне – ми рухаємося в Європу з її підходами та цінностями, чи стоїмо на місці й з одного боку боремось з агресором, з іншого – тримаємося за те, що у нас з ним спільного.
Примітка: Наталя Задерей співпрацює з ПриватБанком як незалежний консультант. Ця колонка — її особиста думка.