Країни G7 погодили кредит на $50 млрд для України за рахунок заморожених російських активів. Безумовно, це перемога для нас. Але попереду ще багато задач. Особливо в контексті нарощення Росією військового потенціалу та співпраці з Китаєм й побоювань США. Що гальмує процес конфіскації та перенаправлення російських активів Україні? Розповідає Уріель Епштейн, виконавчий директор Renew Democracy Initiative
Нещодавнє рішення країн G7 про кредит для України на $50 млрд під заставу з відсотків російських активів – правильне, але недостатнє.
Безумовно, сьогодні будь-який фінансовий транш Україні – це перемога як для Києва, так і для західного світу. В умовах великої війни, нарощування військової промисловості Росії та тісної співпраці Кремля з Китаєм підтримка Києва – аксіома для всіх ліберальних демократій сучасності.
Але й у цьому контексті, на жаль, є чимало проблем.
По-перше, рішення Великої сімки не передбачає передачі заморожених активів на суму близько $300 млрд. Тут йдеться про використання відсотків, отриманих від інвестування активів. Це важливе уточнення, адже в цьому випадку суми будуть значно меншими, а це не те, чого потребує Україна.
По-друге, в Адміністрації Джозефа Байдена не поспішають повністю конфіскувати гроші. Попри те, що ще у квітні Президент США підписав закон, який дає йому всі повноваження передати гроші Україні та зобовʼязує протягом пів року представити Конгресу механізм самої передачі. Примітно, що Республіканська партія займає більш проукраїнську позицію щодо конфіскації й перенаправлення російських активів (на відміну від надання допомоги) і не виступає проти цього процесу.
У частині американського політикуму, а також юридичних і фінансових колах є кілька аспектів, які гальмують процес, а саме ризики дедоларизації, потрясіння у світовій фінансовій системі та бюрократія. Однак кожен із цих пунктів не витримує жодної критики.
Про яку дедоларизацію може йти мова, адже $300 млрд і так уже заморожено. Тобто рішення прийняте і всі знають, що гроші Росія не отримає.
Який ще може бути ризик? Авторитарні країни, які потенційно можуть потрапити під такі обмеження – і так це знають. У разі передачі грошей Україні нічого екстраординарного не станеться. Тим більше жодних глобальних фінансових потрясінь не очікується, все що могло, вже було пережито у 2022 році.
А ось бюрократія на заході, зокрема у США – це виклик. І я вважаю це одна з серйозних проблем, яка гальмує процес. Тут роль відіграє закон «інерції», коли багато чиновників і політиків у США просто не готові виходити з зони комфорту, приймати неординарні, але важливі рішення.
Нагадаю, наша організація RDI разом із відомим американським юристом Лоуренсом Трайбом ще у вересні 2023 року опублікувала звіт, де детально пояснено, що Президент США і без будь-яких додаткових законів має всі повноваження передати Україні гроші. А це, своєю чергою, стане серйозним сигналом для всього світу. Начебто цього було недостатньо, Конгрес нещодавно ухвалив Закон про REPO, який посилює повноваження Президента щодо передачі цих російських активів.
Загалом історія з повноцінною передачею активів має і серйозних противників у США. Буквально нещодавно я мав неофіційну зустріч із групою відомих і впливових американських юристів, які активно обговорювали це питання. Діалог із одним з учасників мене серйозно здивував.
Він прямо сказав, що передача грошей Україні можлива лише після рішення Міжнародного кримінального суду. А на мій аргумент, що таке рішення можна чекати роками та це серйозний крок на користь Росії, він відповів: «Отже, це має бути ціна стабільності міжнародної фінансової системи».
Зручно так говорити з безпечного та щасливого Вашингтону – поки що у Харкові чи Херсоні люди сплять у бомбосховищах.
Подібні аргументи, як на мене, не витримують жодної критики. Який сенс мати таку правову систему, яка захищає Росію та дає всі можливості для знищення України? Систему у такому разі потрібно негайно змінювати.
Рішення про передачу Україні $300 млрд російських грошей залежить виключно від політичної волі західних лідерів, насамперед Вашингтона, який може одним жестом надати Україні цей цінний ресурс. Тиск на Білий дім з цього питання триває, і я щиро сподіваюся, що найближчим часом президент Байден надасть Україні більше можливостей для досягнення перемоги.