У суботу, 22 липня, держава в особі Міністерства фінансів стала 100% власником «Сенс Банку», який ще нещодавно називався «Альфа-Банк Україна» та належав підсанкційним росіянам Михайлу Фрідману, Петру Авену та партнерам. Клієнти банку можуть не переживати – він продовжує функціонувати, тепер держава відповідає за його зобовʼязаннями. У звʼязку з цим, заступник виконавчого директора МВФ Владислав Рашкован запропонував Forbes опублікувати серію статей про історію цього банку. Далі — частина перша.
Forbes Ukraine випустив новий номер журналу. Придбати його з безкоштовною доставкою можна за цим посиланням. У журналі: список 250 малих і середніх компаній, лідерство генерала Залужного, падіння мільярдера Жеваго, детальна історія Dnipro-M та загалом майже два десятки текстів.
Мені захотілося розповісти історію, яку написав ще у 2019 році, але так і не опублікував. Тоді, наприкінці 2019 року, «Альфа-Банк» завершив приєднання до себе «Укрсоцбанку». Злиття було не першим й не останнім в Україні. Але в тому проєкті була одна особливість: після злиття в ДНК «Альфи» тоді з’явилися гени кількох інших банків, які до цього успішно працювали в Україні. Як так?
Річ у тім, що до жовтня 2019 року обʼєднаний банк пережив ще як мінімум три злиття в Україні (кількість злиттів, через які пройшли закордонні «батьки» обʼєднаного банку, складно порахувати).
Я цікавлюся злиттями понад 20 років. Повірте, ця історія дуже цікава – у ній переплелося багато різних ліній: королівське коріння, війни, геополітичні стратегії, приватизації та інші націоналізації.
Якщо щось проґавив в історії, буду радий за коментарі, особливо від істориків банківської справи або спеціалістів, які працювали в цих банках в Україні чи за кордоном.
Частина 1. Королівське коріння
Лінія Credit-Anstalt (Creditanstalt)
Історію треба починати з Creditanstalt – банку, заснованого однією з гілок родини Ротшильдів ще на початку ХІХ століття. Початкова назва банку: Österreichische Credit-Anstalt für Handel und Gewerbe (приблизний переказ: Привілейований Королівський кредитний інститут для комерції та індустрії).
Цей королівський банк був дуже успішним й швидко став найбільшим в Австро-Угорщині. Однак, розпад Австро-Угорської імперії після Першої світової війни, падіння монархії, банкрутство великих клієнтів, повʼязаних з королівським двором, призвели до того, що через два роки після краху Wall Street в 1929 році, Creditanstalt втратив платоспроможність та практично збанкрутував, посиливши негативні наслідки Великої депресії.
Creditanstalt був системним банком. Для його порятунку та недопущення ланцюга банкрутств інших фінустанов у Європі, австрійський уряд разом із Центробанком Австрії влив значні кошти у його капітал, фактично націоналізувавши.
Попри кризу, родина Ротшильдів фактично продовжила керувати банком й після підтримки держави. 1934 року до Creditanstalt приєднали банк Wiener Bankverein. Після аншлюсу Австрії у 1938 році обʼєднану фінустанову захопили нацисти, так вона стала дочірнім банком Deutsche Bank. Після поразки Німеччини у Другій світовій війні банк знову націоналізував Австрійський уряд.
У наступні десятиліття Creditanstalt був частково приватизований, але держава все одно мала його контрольний пакет акцій. Участь держави у капіталі дозволяло банку мати певні привілеї на фінансовому ринку. Як результат, Creditanstalt почав відігравати важливу роль у розвитку австрійської економіки та експорту, відкривши свої офіси у Лондоні, Нью-Йорку, Гонконгу, Дубаї.
Після падіння залізної завіси наприкінці 80-х, Creditanstalt зробив своїм фокусом розвиток бізнесу у Східній Європі. Саме він відіграв важливу роль у підвищенні впливу Відня як сполучної ланки між країнами соцтабору та Західної Європи. Цей крок повʼязав банк з Україною.
«Кредитанштальт Україна» розпочав роботу восени 1997 року саме в рамках східноєвропейської стратегії Групи. В Україні банк фокусувався виключно на корпоративних клієнтах. У другій половині 90-х в Україні вже працювали Citibank, Credit Lyonnais, ING, Societe General, Credit Suisse First Boston, які також обслуговували корпоративних клієнтів, насамперед західних.
Спочатку офіс банку знаходився у Києві на вул. Івана Франка, 29. На початку 1998 року його активи були лише 21 млн грн (проти 2 млрд грн «Промінвестбанку» — найбільшого на той час банку з часткою ринку 15%). Загалом чисті активи банківської системи України на початок 1998 року становили близько 16 млрд грн.
Незабаром «Кредитанштальт Україна» довелося перейменовувати. У наступному розділі відповідь, чому.
Лінія Bank Austria
Попри те, що установи, які створили Bank Austria, почали працювати набагато раніше, його історію, мабуть, треба відраховувати з 1991 року. Тоді два досить слабкі австрійські банки з державною участю (заснований у Відні в 1907 році найбільший ощадний банк Австрії Zentralsparkasse und Kommerzialbank та проблемний корпоративний банк Österreichische Länderbank, заснований ще в 1880 році) обʼєдналися в Bank Austria, найбільший на той час.
У 1997 році політичний союз християнських демократів та соціалістів, який правив в Австрії, дав тріщину. Обидві партії, що належать до табору консерваторів, підтримували згаданий раніше Creditanstalt. Але після розвалу коаліції банк втратив спонсорство в уряді, і його 51% акцій виставили на продаж. Їх же у 1997 році купив саме Bank Austria, який запропонував найвищу ціну.
Штаб-квартира UniCredit Bank Austria у Відні. Крім цього, тут знаходяться підрозділи UniCredit CEE та всі компанії групи UniCredit у Відні. Тут працює близько 5000 співробітників компанії.
Виглядало так, що банки могли бути комплементарними один одному – ощадний бізнес Zentralsparkasse (Bank Austria) міг бути посилений корпоративним бізнесом Creditanstalt та Länderbank. Але особливої синергії не відбулося: якщо Creditanstalt був банком «королівської крові», займався розвитком корпоративного бізнесу, експорту та мав філії за кордоном, Bank Austria був більшим ощадним банком, соціальним підприємством, що працює з населенням, і був досить провінційним. Складно було знайти два настільки не схожі за культурою та фокусом банки.
Один момент, щоб ви розуміли різницю у менталітеті банків. У 2010 році (13 років після 1997 року) я познайомився з одним із керівних співробітників банку. Представившись, він з гордістю сказав, що вже багато років працює на Creditanstalt. Чоловік так і не прийняв, що його «королівський банк» із корінням із родини Ротшильдів був приєднаний до нащадка ощадного банку, з глибоко соціалістичними поглядами менеджменту.
Попри всі труднощі, банки все ж таки обʼєдналися в одну групу в середині 1998 року.
Внаслідок приєднання Creditanstalt до Bank Austria та формування нової групи Bank Austria – Creditanstalt (або BA-CA, як її багато хто називав у наступні роки), «Кредитанштальт Україна» влітку 1999 року перейменували на «Банк Австрія Кредитанштальт Україна». Незабаром фінустанова переїхала до нової будівлі на Ярославовім валу, 14а.
Часткова зміна акціонера недуже вплинула на стратегію банку в Україні – він так само спеціалізувався на фінансуванні корпоративного бізнесу та транзакційних послугах великим міжнародним клієнтам. На кінець 1999 року його чисті активи становили лише трохи більш як 30 млн грн (активи всієї банківської системи на той момент налічували вже 25,5 млрд грн), тобто частка банку була трохи більше ніж 0,1%.
Так вийшло, що і цю нову назву українського банку довелося невдовзі змінити. Виною стала Азійська криза 1998 року та її вплив на економіку Росії.
Річ у тому, що ще в жовтні 1989 року, разом із «Зовнішекономбанком», «Промбудбанком» та «Ощадбанком СРСР», а також трьома іноземними банками (Bayerische Vereinsbank AG, Banka Commerciale Italiana та Credit Lyonnais), Creditanstalt став акціонером Міжнародного Московського банку (ММБ). Його створення стало одним із результатів ліберальної реформи банківського сектору СРСР кінця 80-х.
ММБ швидко став одним із провідних у Росії, а Creditanstalt (а потім і Bank Austria – Creditanstalt) незабаром його найбільшим акціонером.
Криза в Росії в 1998 році, що супроводжується девальвацією, дефолтом по державним короткостроковим облігаціям та банкрутством корпоративних клієнтів, призвела до величезних втрат для BA-CA, які поставили виживання банку під питання. Він швидко став потенційним обʼєктом для поглинання.
Найкращу пропозицію щодо купівлі групи BA-CA зробив німецький Bayerische Hypo- und Vereinsbank AG (HVB), який відкрив нову сторінку і в українській банківській історії.
Лінія HVB
Історія баварської групи HVB сягає корінням у 1780 рік, коли був заснований Hochfürstlich-Brandenburg-Anspach-Bayreuthische Hofbanco.
Мета його засновника, військового феодала Карла Олександра фон Бранденбурга-Ансбаха була дуже простою. Тоді Англія для війни з Францією наймала німецьких солдатів і платила за це гроші місцевим феодалам. Він не хотів платити комісії іншим банкам за отримання цих коштів від Англії та «для економії» вирішив створити банк.
Після Наполеонівських воєн початку XIX століття, в 1806 році банк отримав статус Королівського (Köngliche Bank зі столицею в Нюрнберзі – ще один королівський банк у нашій історії). У 1918 році, після падіння монархії, банк змінив назву на Bayerische Staatsbank.
До середини XX століття це був універсальний банк, який пропонував як іпотечні кредити та кредити аграрним компаніям, так і стандартні корпоративні кредитні та документарні операції. У 1935 році до нього приєднався Bayerische Notenbank.
Паралельно з Bayerische Staatsbank у Баварії розвивався мюнхенський Bayerische Vereinsbank. Він був заснований шановними професійними банкірами у 1869 році. Банк зростав як внаслідок органічного зростання (відкривав офіси в Німеччині та за кордоном), так і внаслідок обʼєднань.
Будівля Bayerische Vereinsbank, 1886 рік. Фото архів HypoVereinsbank
У 1920-му Vereinsbank приєднав до себе Bayerische Handelsbank і Vereinsbank з Нюрнберга. У 1971 році в процесі експансії Bayerische Vereinsbank до нього був приєднаний вже знайомий нам Bayerische Staatsbank. Злиття вивело банк до групи найбільших у Німеччині. Але цим неорганічне зростання баварської групи не закінчилося.
У 1983 році Bayerische Vereinsbank приєднав до себе Bankhaus Röchling, конкуруючу групу, створену на базі банку Schmidtborn und Gebr Röchling, що відкрився в 1858 році.
За попередні 120 років до цієї групи приєдналися дрібніші банки Saar-Industrie-Bank, Bankhaus John & Co, Europa-Bank Kredit-und Sparbank, Süddeutsche Bodencreditbank AG, Nürnberger Hypothekenbank AG, Simonbank. Але це не врятувало її від поглинання більш успішним Vereinsbank.
У 1998 році обʼєднаний Bayerische Vereinsbank (коротко: Vereinsbank) приєднав до себе ще Bayerische Hypotheken-und Wechsel-Bank (коротко: Hypo-Bank). Hypo-Bank був заснований в 1835 році й, спочатку розвиваючись як універсальний банк, вже з середини XIX століття почав спеціалізуватися в основному на іпотечних кредитах, незабаром став найбільшою іпотечною організацією Німеччини.
І цей банк теж не грішив угодами M&A: 1930 року до нього приєднався Allgäuer Vereinsbank, а 1936 року – Bayerische Disconto- und Wechsel-Bank з Нюрнберга.
Отже, у 1998 році Vereinsbank та Hypo-Bank, банки з такою багатою історією злиття та поглинання, обʼєдналися, утворивши нову групу: Bayerische Hypo und Vereinsbank (HypoVereinsbank або HVB). Участь у супроводі німецького експортоорієнтованого бізнесу, розвиток міжнародної мережі філій та іпотечного бізнесу зробив його другим за величиною активів в обʼєднаній Німеччині.
«Зелена будівля» штаб-квартири HVB Фото архів HypoVereinsbank
Банк поставив собі за мету стати «Банком регіону» і почав дивитися на покупки інших банківських груп у Центральній та Східній Європі. І тут виникли проблеми у BA-CA, який ідеально підходив для стратегії HVB.
Менеджмент HVB запропонував 7,77 млрд євро акціями за австрійську групу. Наприкінці вересня 2000 року 98,5% акціонерів BA-CA погодилися з такою пропозицією.
Повне злиття банківських груп у єдиний холдинг зайняло два роки: Австрійський офіс в обʼєднаній групі почав відповідати за Австрію та Східну Європу, а Мюнхенський офіс став спеціалізуватися на Німеччині, офісах за кордоном та розвитку корпоративного та інвестиційного бізнесу.
Такі зміни не могли не вплинути на українські операції Групи. 21 лютого 2002 року «Банк Австрія Кредитанштальт Україна» було перейменовано на Акціонерний комерційний банк «ХФБ Банк Україна». Формально він перестав бути австрійським, тепер це був німецький банк.
Зміна акціонерів вплинула на розвиток українського бізнесу: банк отримав ліцензію на роботу з фізичними особами, і 2003 року почав відкривати відділення за межами Києва.
З іноземних банків в Україні водночас таку стратегію просував лише «Райффайзенбанк Україна», решта працювала виключно з Києва. Так незабаром в Одесі, Львові, Дніпрі було відкрито відділення «ХФБ Банк Україна», через які він фокусувався здебільшого на великому регіональному корпоративному бізнесі та private banking клієнтах.
Я дізнався про нього саме у 2003 році. Після повернення з навчання за кордоном мене запросили на співбесіду до банку для роботи в Одеському відділенні. Але мені була цікава робота у Києві. Хто ж знав, як потім мене доля все ж таки зведе з цим банком.
Незабаром у банківському секторі Німеччини над HypoVereinsbank почали згущуватися хмари: 2002 банк закінчив зі збитками в пів мільярда євро. У 2003 році HVB оголосив про нові втрати в більш ніж 2,5 млрд євро. Як результат, материнському банку знадобився капітал у розмірі 3 млрд євро. Основною причиною збитків було названо переоцінку інвестицій у дві страхові групи: Allianz та Munich Re.
Проте втрати страхових компаній були лише першою ластівкою. 2004 показав, що основні проблеми та нові 2-мільярдні збитки були повʼязані з портфелем іпотечних кредитів, в основному успадкованих від придбаного раніше Hypo-Bank.
Банк розпочав проєкт із внутрішньої трансформації, оголосив про скорочення, але вже було зрозуміло, що HVB стане новим обʼєктом для поглинання в Європі. Щоб вирватися з цього торнадо, їм потрібен був новий стратегічний партнер, причому терміново – на дворі був 2005 рік.
Тож, на жаль, і назва «ХФБ Банк» відносно недовго була на слуху в Україні, і в нашій історії зʼявилася одна італійська банківська група та один польський банк.
Про це й буде мова у другій частині статті.