Українська авіаційна промисловість утримує важливі технічні можливості та приносить валютні доходи. Відсутність державної підтримки може призвести до втрати здатності конкурувати.
Авіаційна сфера лишається однією з небагатьох галузей української економіки з високою питомою вартістю, тривалими інвестиційними етапами та значною експортною результативністю. В умовах повномасштабної війни вона не тільки утримує критично важливі технічні знання та робочі місця, але й продовжує приносити валютні та фіскальні надходження. У цих обставинах для держави необхідно продовжувати надавати підтримку авіаційній галузі в Україні, вважає голова юридичного комітету Аерокосмічної Асоціації України Руслан Мельниченко.
“Авіаційний сектор – один з небагатьох секторів з високою доданою вартістю, тривалими інвестиційними етапами та великою експортною ефективністю. Під час війни він не тільки зберігає критичні знання, а й продовжує генерувати валютний прибуток і податки”, – зауважив Руслан Мельниченко.
Скасування спецрежимів і збільшення ціни капіталу
Разом з тим, за його словами, урядове рішення про припинення з 1 січня 2025 року особливих податкових режимів для авіабудування вже має негативні економічні наслідки. Такий підхід до регулювання спричинив інфляцію собівартості, зруйнував обіговий капітал і викликав ризик зірвання угод, у яких податок на прибуток не було враховано у вартості.
Руслан Мельниченко зауважив, що для авіаційної сфери, яка має великий термін розробки та сертифікації, це означає не просто збільшення податкового тягаря, а підвищення вартості капіталу і втрату конкурентноздатності.
“Для галузей з тривалим циклом розробки та сертифікації це означає збільшення ціни капіталу і втрату конкурентоспроможності саме тоді, коли країні потрібні робочі місця, експортні операції та технологічний суверенітет”, – пояснив голова юридичного комітету Аерокосмічної Асоціації України.
Зберегли авіаційну сферу завдяки пільгам
Зокрема Мельниченко спростовує розповсюджену думку про неефективність галузевих пільг. За його словами, завдяки пільгам, які діяли в авіаційному секторі до 1 січня 2025 року, Україна зберегла повний цикл створення та підтримки авіатехніки, втілила в життя нові типи літаків і двигунів, а модернізаційні програми дозволили утримати робочі місця і кваліфікованих співробітників.
“На ринку сервісу та ремонту гелікоптерів радянського виробництва після капітальних робіт в Україні термін використання машин становить 4-8 років, а близько 40% валютного доходу від послуг повертається в економіку. Це приклад того, як “довгі” галузі повертають державі більше за рахунок заробітних плат, ПДВ у ланцюгах постачання та експорту, ніж за рахунок миттєвого податку на прибуток у рік інвестицій”, – навів приклад Руслан Мельниченко.
Defence City як інструмент зменшення ціни капіталу
Другим системним фактором Мельниченко називає регуляторну стабільність.
“Другий системний фактор – регуляторна передбачуваність. ЄС використовує суворі імпортно‑експортні обмеження щодо рф, але супроводжує їх детальними винятками і перехідними умовами, щоб сумлінні оператори могли планувати поставки та сервіси. Коли тлумачення норм “походження/території” для виробів довоєнного виробництва з третіх країн є однаковими, бізнес зменшує транзакційні витрати і премію за ризик; коли ж ні – збільшуються собівартість, переривання ланцюгів і кредитні спреди. Для авіації це напряму конвертується у втрату маржі на експортних контрактах і відтік кадрів”, – зазначив він.
У цьому контексті ключову роль, за словами Мельниченка, може відігравати спеціальний режим Defence City, що надає податкові заохочення та спрощені процедури для оборонних підприємств. На його думку, Defence City може стати основним інструментом зменшення ціни капіталу і відновлення інвестиційних періодів зокрема у виробників із подвійним використанням.
Законодавство передбачає дію спецрежиму до 2036 року, формування реєстру резидентів Міністерством оборони України, а також податкові стимули та спрощення митних формальностей.
Варто зазначити, що серед податкових стимулів звільнення від податку на прибуток за умови реінвестування підприємствами ОПК коштів у власний розвиток, а також звільнення від земельного, майнового та екологічного податків.
Крім того, для резидентів Defence City діятимуть спрощені митні процедури; особливі гарантії захисту інформації та конфіденційності даних підприємства під час дії режиму; державна підтримка релокації та підвищення захищеності виробничих потужностей у разі потреби.
Особливо важливою, на думку Руслана Мельниченка, для авіаційної сфери є норма щодо зниженого порогу “кваліфікованого доходу”.
“Ключова для авіації норма – знижений поріг “кваліфікованого доходу” для входу (в резидентство Defence City – ред.): 75% для більшості резидентів і 50% – для підприємств літакобудування. Саме цей 50‑відсотковий поріг враховує структуру доходу авіадвигунів, бортової електроніки та компонентів із значною часткою цивільних продажів і надає доступ до режиму для широкого кола виробників”, – пояснив голова юридичного комітету Аерокосмічної Асоціації України.
За його словами, звільнення від податку на прибуток за умови реінвестування перетворює пільгу на “інвестиційний резерв” для науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), випробувань і сертифікації з тривалим терміном окупності.
Тривалі інвестиції замість короткого фіскального ефекту
Підсумовуючи, Мельниченко підкреслює необхідність стратегічного рішення держави.
“Сьогодні вибір полягає не між “надавати пільги” чи “економити бюджет”, а між двома моделями доходів держави: швидким фіскальним приростом за рахунок оподаткування інвестицій у рік витрат і стабільним потоком податків і валюти за рахунок збільшення експорту, зайнятості й технологічної бази”, – наголошує юрист.
За його словами, міжнародний досвід показує, що відновлення втрачених авіаційних знань триває десятиліттями і коштує значно дорожче, ніж їхнє збереження.
“Для України, яка прагне швидкої післявоєнної модернізації, оптимальним є курс на тривалі вкладення в авіацію з прозорими правилами та вимірюваним результатом: 50% поріг для літакобудування в Defence City, реінвестування прибутку в НДДКР, спрощення торгівлі та уніфікація імпортних тлумачень. Це зменшує ціну капіталу, зберігає висококваліфіковану зайнятість і зміцнює обороноздатність”, – резюмував Руслан Мельниченко.
Нагадаємо
Як повідомляв УНН, на початку січня статус резидента Defence City отримало перше підприємство – виробник безпілотників, зокрема дронів “Vampire”, “Shrike” та перехоплювачів “шахедів”, які росія використовує для масованих ударів по території України.
Під час підготовки ключових законопроєктів, які створюють правову основу для запуску Defence City – спеціального режиму підтримки оборонно-промислового комплексу, а саме законопроєктів №13420 та №13421 пропозиції авіабудівної галузі були враховані частково.
Зокрема, не були враховані ініціативи щодо розширення підстав для включення підприємств до Переліку резидентів – пропонувалося враховувати не лише контракти Міноборони, а й міжнародні договори у сфері оборони та подвійного призначення. Також відхилили пропозицію додати до напрямів використання звільненого від оподаткування прибутку фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт з літакобудування. Не було підтримано і ідею встановити окремий порядок використання вивільнених коштів суб’єктами літакобудування за рішенням Кабінету Міністрів України (по аналогії з постановою КМУ від 07.06.2017 №476, яка діяла до 01.01.2025 року). Окрім того, не була помʼякшена норма щодо відсутності відкритих кримінальних проваджень проти компаній.
Попри наявність усіх підзаконних актів і задекларовану готовність держави підтримувати підприємства ОПК, станом на початок 2026 року статус резидента, як уже зазначалося, отримало лише одне підприємство.
Вочевидь йдеться не про відсутність інтересу з боку бізнесу, а про надмірну складність самої процедури та наджорсткі критерії відбору, що звужує коло потенційних резидентів.
Після запуску роботи спецрежиму стало зрозуміло, що для багатьох середніх виробників, у тому числі з авіаційної галузі, бар’єри залишаються стримуючим фактором, навіть попри очевидні фінансові вигоди.
Таким чином виникає ризик того, що Defence City може перетворитися у режим для обраних великих гравців, і не стане масовим інструментом розвитку оборонної промисловості.
Очевидно, що законодавство про Defence City потребує доопрацювання. Ідеться не про зміну концепції, а про точкове спрощення процедур, чіткіші критерії резидентства, більшу гнучкість щодо фінансових і формальних вимог та зменшення регуляторної невизначеності. Без цього темпи приєднання нових резидентів і реальний ефект для галузі можуть залишитися дуже низькими.