Компанії безперервно шукають можливості функціонувати та отримувати дохід. Йдеться скоріше про забезпечення життєздатності, а не про великі прибутки. Про актуальні проблеми, з якими зіштовхуються підприємці, та способи їх вирішення, розповів Ростислав Коробка, віцепрезидент Торгово-промислової палати України.
Сьогодні вітчизняний сектор підприємництва балансує між вимогами, що зумовлені військовим часом і потребою працювати та отримувати прибуток. Чи прислуховується уряд до українських підприємців? Чи розуміє їхні потреби? І як підприємництво долає виклики сучасності – про це УНН поспілкувався з віцепрезидентом Торгово-промислової палати України Ростиславом Коробкою.
– Питання наслідків мобілізації для різних секторів економіки є надзвичайно актуальним. Чимало хто заявляє про критичну ситуацію. Де ви бачите найбільші труднощі, в яких сферах?
Дефіцит робочої сили на даний час складає приблизно 2 млн 100 тисяч співробітників. Здебільшого це робітники – низька та середня ланки. Це вже стає критичним для таких секторів, як будівництво, аграрний сектор та логістика. Щодо логістики, то це має вплив на транспортування зернових культур до портів, що позначається на експорті. Іншими словами, транспортні засоби є, а водіїв бракує, оскільки це категорія, з якої найбільше забирають людей.
У будівельній галузі ситуація взагалі катастрофічна, і є необхідність обговорювати питання залучення працівників з інших держав, таких як Китай, Молдова, можливо, Індія та Туреччина. Проте існують дві проблеми. Ми не можемо запросити працівників з Узбекистану, з держав колишнього СРСР, які є недружніми до України. Служба безпеки України та прикордонний контроль не пропускають подібних робітників. Однак з ними хоч якось можливо порозумітися без перекладача. Китайці, індуси, бангладешці та інші – основна перешкода – це мовний бар’єр. Вони дешевші, але складність полягає в тому, що важко комунікувати. А в будівництві це і креслення, це проєкти, які потрібно читати з професійного погляду.
– Питання щодо процедури бронювання постійно обговорюється, регулярно дискутується зміна підходів та особливостей процедури. Чи були зміни останнім часом? І чи задоволені цими змінами працедавці?
Зміни відбуваються безперервно, до постанови №76 (“Деякі питання реалізації положень Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” щодо бронювання військовозобов’язаних на період мобілізації та на воєнний час” – ред.) постійно вносяться поправки. Це різноманітні зміни у різних сферах економіки. Наприклад, ОПК – оборонно-промисловому комплексу – наразі надали можливість бронювати 100% штату, при цьому не вказуючи кількість працівників. Це зроблено для оперативного виконання державного оборонного замовлення.
В інших секторах економіки постійно є обмеження щодо кількості, тобто потрібно вказувати кількість співробітників, яких планується забронювати. Проте зміни (у підході до бронювання – ред.) відбуваються постійно. І все робиться для того, щоб зменшити простір для маневрів для підприємництва у бронюванні. Але коли точаться дебати між бізнесом та урядом у цій сфері, то аргументів у підприємництва обмаль, адже йдеться про потенційну можливість краху фронту через брак солдатів. І коли ми чуємо від Генерального штабу, від військових ці аргументи, то нам дуже важко ставити на противагу війну та бізнес. Підприємництва не буде, якщо ми не захистимо державу.
З перших днів повномасштабної війни – вже 4 роки – ми організовуємо наради між бізнес-асоціаціями та військовими, особливо Генеральним штабом ЗСУ. І вони повідомляють нам цифри щодо нестачі резервів, необхідного поповнення резервів щомісяця, величезні втрати. І коли нам це роз’яснюють, і ти слухаєш, то в тебе майже не залишається доводів. Хоча підприємництво відстоює власні інтереси. Проте загалом ситуація з бронюванням залежить від того, яка ситуація на лінії фронту, і знає її Генштаб, а не ми, цивільні, котрі просто висловлюємо, як нам зручно.
– Але все ж якісь пропозиції від підприємництва враховуються?
Звісно, враховуються. Знаєте, приємно співпрацювати з Міністерством економіки, з іншими органами державної влади, коли вони відчувають оцю делікатну грань і дають можливість людям забронювати співробітників для того, щоб підприємництво функціонувало, і особливо працювало на оборону.
– Як вирішується проблема браку кадрів? Залучення жінок до типових чоловічих професій, перекваліфікація, навчання, оптимізація процесів…
Підприємництву доводиться виживати самотужки. Тому, звісно, залучаються жінки, перекваліфіковуються, зокрема в логістиці. Але є ті сфери, де жінці важко працювати, наприклад, на будівельній техніці. Але жінок залучається більше, є компанії, які відкривають навчальні заклади, де навчають жінок під свої потреби, наприклад Volvo, є підприємство в Немішаєві, яке готує для роботи в аграрному секторі. Ці процеси відбуваються, і вони не припинятимуться, а відсоток перекваліфікації жінок на ці професії щороку зростає, щонайменше, на 20%. І цей ринок функціонує. Це перше.
Друге – це залучення іноземних робітників. Відбувається воно різними способами, як законним шляхом, коли компанії отримують офіційні дозволи, сплачують податки за цих співробітників, так і іншими шляхами. Але ці процеси теж відбуваються. Вже багато китайських робітників працюють у Львівській області, і ми такі факти знаємо. Вони працюють і надалі будуть приїжджати.
Третє – перекваліфікація. Це процес нешвидкий, але професійно-технічні заклади почали активно співпрацювати з компаніями, які фінансують і замовляють категорії співробітників під власні потреби.
Четверте – залучаються працівники до 25 років та після 60 років.
А загалом, будемо відвертими, підприємництво буде використовувати усі можливості, увесь наявний потенціал і ресурс для збереження виробничої бази. Це і залучення ветеранів, людей з інвалідністю, а іноді й тих, хто самовільно покинув частину. Потрібні співробітники, і кожне підприємство у власній сфері щоденно займається вирішенням цього питання. Це одне з найважливіших питань. Тобто, якщо опитати підприємництво і запитати, з якими проблемами ми зіштовхуємося у своїй діяльності, то на першому місці це брак робочої сили, а на другому місці – тиск з боку правоохоронних органів.
– Чи можемо ми стверджувати, що цей тиск є системним?
Почнемо з того, що Україна – постсоціалістична держава, і вона отримала у спадок всі ті негативні явища і структури, котрі працювали і працюють надалі. Це система, яку потрібно змінити, і це явище носить системний характер.
Крім того, в Україні менталітет і психологія людей, зокрема і підприємництва, на жаль, полягає в тому, що вважається – “гроші люблять тишу”. Тобто краще працювати тихо, спокійно і завжди домовлятися, ніж виносити все на загальний розгляд. Це пов’язано з менталітетом і з нормативною правовою базою, яка не дає можливості в тому числі і працювати “в білу”. Звісно, якби ми працювали всі “в білу” і сплачували податки, то це краще, ніж десь шукати варіанти економії.
Проблема ж не в тому, що хтось хоче отримати надприбутки – питання просто у виживанні. Українське підприємництво конкурує з іноземними компаніями, котрі мають доступ до дешевих фінансових ресурсів, а ми на даний час маємо більше ніж 20% кредитної ставки в гривні, яка взагалі не дає можливості розвиватися, практично не дає можливості працювати за собівартістю. Плюс у нас дорога робоча сила. Плюс ми розуміємо, що за всіх працівників потрібно сплачувати мінімальні податки для того, щоб їх забронювати. Ці всі навантаження здійснюють величезний тиск на підприємництво. І тому, якщо підприємництво йде на якісь порушення, то це не для того, щоб отримати якісь надприбутки. І ми говоримо про підприємництво, яке працює – це не про схеми, це не про якісь ухилення від податків. Ми говоримо про те, що 80-90% підприємництва – це підприємництво, яке виробляє, генерує додану вартість. Плюс ми знаємо ситуацію в енергетиці. Ми зараз працюємо на генераторах. І неможливо працювати на генераторах і мати якийсь прибуток або якусь низьку собівартість. Це все збільшує твою собівартість, і ти маєш якось виживати.
Тому тут можна сказати, що існує певний консенсус між підприємництвом і владою, де знаходиться “золота середина” щодо сплати податків і розумного управління своїми фінансовими потоками.
– А хто найчастіше стає об’єктом тиску: малий, середній чи великий бізнес?
Немає подібної інформації. Але велике підприємництво має у своєму розпорядженні власну службу безпеки, воно комунікує з органами державної влади, і знаходить порозуміння у межах чинного законодавства, наголошую, у межах чинного законодавства, для того, щоб бізнес функціонував і було сплачено податки в межах того навантаження, яке там є. А от малому, середньому підприємництву гірше, оскільки воно не може дозволити собі таке лобіювання і захист своїх інтересів, як велике підприємництво.
Те, що стосується тиску, це така нечітка ситуація. Проте завжди буде конфлікт інтересів між СБУ, Національною поліцією, Бюро економічної безпеки, оскільки підприємництво не хоче платити, а органи хочуть збирати максимальну кількість зборів і податків для того, щоб поповнити бюджет.
– Але ж середній та малий бізнес можуть налагоджувати діалог з органами влади, у тому числі і з правоохоронними, через асоціації. Наскільки зараз цей діалог відбувається, чи є позитивні приклади?
Коли розпочалася каденція Руслана Андрійовича Кравченка на посаді Генерального прокурора, то почалися на системній основі зустрічі в межах Української ради бізнесу та галузевих асоціацій. Сюди входять майже всі галузеві асоціації: ритейлери, будівельники, аграрії та інші. І діалог підприємництва з Офісом Генерального прокурора існує на системній основі. Практично кожен місяць Генеральний прокурор та його заступники відповідають на всі запитання і розглядають безпосередньо по кейсах. Бізнес на зустрічі повідомляє про певний кейс – цей кейс одразу береться на контроль і вивчається. Якщо там є правопорушення, то по ньому працюють, а якщо ні, то закривається кримінальне провадження. Навіть, якщо досудове розслідування веде Нацпол, чи СБУ, чи інші органи досудового розслідування.
Радує те, що вони принаймні намагаються щось робити для того, щоб прозорий бізнес бачив і розумів, що ведеться робота.
– А можете говорити про конкретні кейси?
З мого боку це буде не зовсім правильно. Я можу однозначно сказати, що ведеться активна робота по боротьбі, зокрема, з незаконним обігом підакцизних товарів, нелегальним продажем смартфонів.
– А яка взаємодія зараз з БЕБ, який є профільним органом щодо підприємництва, особливо після зміни керівництва?
В цілому, взаємодія покращилася, вони стали більш відкритими, коли прийшов новий керівник, пан Цивінський. Він почав зустрічатися з підприємництвом, щоб зрозуміти підходи до роботи. Це вже позитивний момент, але процес перезавантаження БЕБ триває. І здебільшого це стосується регіональних підрозділів та переатестації співробітників. А це тривалий та фінансово затратний процес. Тому відверто, ми зараз, як підприємництво, дуже обережно спостерігаємо, як воно буде функціонувати і за яким підходом те, що вони декларують, як воно буде втілюватися в життя.
Найважливіше ж – це не зробити так, щоб підприємництво покарати і воно закрилося. Найголовніше – це профілактичні заходи та ефективність сплати податків, боротьба з тіньовим сектором економіки. Функції БЕБ – це робота з тим же ухиленням від сплати податків, підакцизні товари, зернові та багато іншого. Ми розуміємо, що з тими бюджетами та кількістю співробітників вони не можуть охопити все, але ми очікуємо, що принципи та підходи до роботи будуть змінюватися. А ми зі свого боку будемо аналізувати та надавати свою інформацію, аналітику.
– А чи надавало підприємництво якісь власні рекомендації, наприклад, Генеральному прокурору? Чи до законодавчих органів щодо припинення тиску з боку правоохоронних органів?
Звичайно, і надавало, і надає, і буде надавати. Ми зустрічаємося з різними партіями, фракціями Верховної Ради для того, щоб донести ці зміни.
– Як ви оцінюєте ініціативу Генерального прокурора щодо запуску платформи “СтопТиск”? Чи відомо вам про звернення представників підприємництва через цю платформу?
Кравченко представив цю платформу (“СтопТиск” – ред.) на засіданні Української ради бізнесу. Ми розцінюємо її як дуже позитивний крок щодо взаємодії з підприємництвом. Є випадки, коли люди звертаються, – воно працює, і Генеральна прокуратура реагує на публічні випадки і на цю платформу. Це дуже позитивна ідея.
– Багато скарг з боку підприємництва на дії податкової: тиск, віднесення до ризикових, блокування податкових накладних. Чи відбуваються якісь позитивні зміни у цій сфері?
Змінюється команда, змінюється стиль спілкування з підприємництвом, відкритість, проводяться зустрічі, триває системне спілкування з підприємництвом, вирішуються проблемні кейси. Але є проблема – регіональні податкові – обласні податкові адміністрації ще не досягають за своїм рівнем відкритості центрального апарату. Над багатьма аспектами ще треба працювати.
– Загалом, комунікація органів державної влади, наскільки, як ви оцінюєте, вона є достатньою в умовах війни?
Знаєте, навіть саме спілкування в умовах війни, коли потрібні бомбосховища, спеціалізовані приміщення для цього спілкування, це вже позитивно. Пересічний підприємець скаже, що недостатньо. Але якщо порівнювати тенденції за довоєнний час і зараз – цього спілкування стає більше.
І воно як наслідок призводить до того, що підприємництво залишається в Україні, працює і якось розвивається. Тому і влада усвідомлює, що тих, хто залишається тут, потрібно оберігати. Але це має бути прозорий бізнес, який сплачує податки. Оскільки дійсно багато ухилень, схем.
І існує таке питання, як запровадження податку на додану вартість для ФОПів, яке під час останнього візиту поставила голова Міжнародного валютного фонду як умову виділення коштів. Це свідчить, що багато проблем: роздроблення платежів, оптимізація найманих працівників тощо. Тому ми мали зустріч з Міністерством фінансів для того, щоб знайти спільну мову навіть щодо мінімального порогу оподаткування – не мільйон гривень, а хоча б хочемо 2.