Представлено п’ятірку найзнаковіших фільмів жахів, які стали зразком для наслідування в даному жанрі. До переліку потрапили «Хелловін», «Кошмар на вулиці В’язів», «Пила», «Психо» та «Крик».
Дотепер, у XXI сторіччі, одним з найулюбленіших способів дозвілля залишається перегляд кінофільмів. Кожен вибирає той різновид, який йому до вподоби, але фільми жахів, з огляду на їхню незмінну популярність, мають особливий успіх. Віддані шанувальники цього напряму готові роками очікувати на нову серію обожнюваного “страшного кіно”. УНН пропонує перелік найкращих фільмів жахів, перші частини яких вийшли в прокат багато років тому.
“Хелловін” (1978)
Режисер: Джон Карпентер
Завдяки цій культовій кінострічці у світі західних жахів з’явився такий жахливий персонаж, як Майкл Маєрс, котрий став уособленням слешерів. Карпентеру вдалося створити надзвичайно лякаючу атмосферу. Значну роль у цій кінокартині відіграли нічні зйомки та загальний вигляд убивці. Знаменита маска Майкла і досі вселяє страх не тільки на шанувальників цього кінофільму, але й на нових глядачів.
“Жахи на вулиці В’язів” (1984)
Режисер: Вес Крейвен
Фредді Крюгер – один із найбільш моторошних, якщо не наймоторошніший герой в історії жахів минулого та й не лише минулого століття. Об’єднання жахів і реального світу створило новий підхід до цього слешера. Слід зауважити, що сценарій майстерно поєднав фантастику та психологічний страх, а цифрові технології та спецефекти в нових епізодах кінофільму зробили його ще більш захопливим.
“Пила” (2004)
Режисер: Джеймс Ван
“Жити чи померти? Вирішувати вам” – ці знакові слова викликали жах на початку нульових у всіх справжніх фанатів цієї стрічки. Додамо, що хоча “Пила” є одним з найбільш сучасних кінофільмів у нашому переліку, проте рівень популярності кінофільму досяг піку через два десятиліття після прем’єрного показу. Дебютна частина започаткувала франшизу з елементами психологічного і “травмуючого” жаху. Ідея того, що жертва заздалегідь в чомусь завинила, породжує в душі глядача думку, що вбивця, можливо, в деяких моментах є навіть правим, хоч і вкрай жорстоким. Особливо у стрічці вражає підхід сценариста до сцен з убивствами. Вони вирізняються максимальною оригінальністю та надзвичайною безжалісністю, констатуючи, що маніяк не просто вбиває свою жертву, а прагне грати нею, отримуючи втіху від тотального контролю над людиною.
“Психо” (1960)
Режисер: Альфред Гічкок
“Психо” — це невмируща класика психологічного трилера. Ця стрічка, безперечно, змінила уявлення про кінофільми жахів. Перше, що виникає в голові, коли глядач чує назву цього кінофільму – знаменита сцена в душі. Вона досі вважається однією з найстрашніших в історії кінематографу. Гічкок вмів нагнітати напруження без зайвої жорстокості. Режисеру вдавалося проникнути крізь нейронні зв’язки звичайного шанувальника жахів та вийшло втілити таку модель взаємодії з аудиторією, коли в кадрі не потрібно було бачити гори крові та понівечені тіла. До речі, цей кінофільм також започаткував ідею несподіваної смерті головного персонажа, що стало характерною рисою багатьох майбутніх жахів.
“Крик” (1996)
Режисер: Вес Крейвен
Цю стрічку сміливо можна назвати інструкцією з того, як людині уникнути загибелі у фільмі жахів. Концепція того, що герої кінофільму в рамках сюжету обговорюють фільми жахів та зокрема те, як у них вижити, дає “Крику” поштовх до того, яку ідею транслювати своєму глядачу. Сценарист грає з аудиторією, натякаючи глядачеві, хто може бути вбивцею. Зрештою, у кожній із частин до останнього не зрозуміло, хто ж виявиться вбивцею, що ховається під маскою примарного обличчя. Особливого жаху у цих кінофільмах додає ритуал, коли кілер телефонує до своєї жертви перед тим, як її вбити.