Російські удари по чорноморських портах фактично паралізували наш морський експортний коридор. Нещодавно російські безпілотники уразили навіть судна в болгарському й румунському економічних просторах — із зерном і порожні. Україна має на експорт десятки мільйонів тонн збіжжя та дуже обмежені можливості вивезти його.
За деякими оцінками, до літа 2027 року Україна втратить щонайменше 8 мільярдів доларів експортної виручки (а це близько 20% загального показника минулого року). На додачу, під загрозою третина нового врожаю — близько 11 мільйонів тонн зерна ніде зберігати, кажуть у профільному міністерстві. Криза обвалила внутрішні закупівельні ціни на пшеницю втричі (до 3000 гривень за тонну), що загрожує масовими банкрутствами фермерів. Автомобільні й залізничні маршрути через Європу не здатні повноцінно замінити порти (у вересні альтернативними шляхами вдалося вивезти лише 46% необхідного обсягу агропродукції).
Україна веде перемовини щодо збільшення перевезень через німецькі порти Гамбург і Росток. Про це йшлося на зустрічі з послом Німеччини в Україні Борісом Руґе та аграрною аташе Івонне Галл. Вони запевнили, що Німеччина зацікавлена у стабільності українського аграрного експорту й пошуку додаткових можливостей для підтримки альтернативних маршрутів.
Вивозити віддаленими європейськими портами означає зробити продукцію значно дорожчою. І поки що українські господарства таких викликів не витримують, каже Олег Хоменко, генеральний директор асоціації «Український клуб аграрного бізнесу». Говоримо про способи наростити експорт, покрити додаткові витрати господарств на ускладнену логістику, а також як зберігатимемо мільйони тонн «зайвого» збіжжя і що зможуть посіяти навесні фермери, виснажені кризою.
Уся надія на Дунай
Пане Олеже, як оцінюєте цьогорічний урожай і ситуацію з його вивезенням?
Врожай цього року непоганий, попри не зовсім сприятливі погодні умови. Можемо прогнозувати, що вийдемо приблизно на показники минулого року.
Коли працював глибоководний коридор Одеси, ми традиційно експортували близько 5–5,5 мільйона тонн щомісяця протягом року. Зазвичай основні культури вивозили навіть до кінця маркетингового року, до червня, щоб підготувати базу для нового врожаю. Тобто за 11 місяців вивозили до 55 млн тонн урожаю. А зараз у серпні було повне просідання експорту — 1,7 мільйона тонн. Вересень показав певне зростання порівняно із серпнем: альтернативними шляхами (залізницею через західні переходи і через порти Дунаю, пункти перевантаження Рені й Ізмаїл у напрямку Констанци) відвантажили 2,4 млн тонн — майже 45% від того, що традиційно експортували. Ми в ситуації, коли половину збіжжя, яке вже є чи буде зібрано, не можемо експортувати.
Якими будуть наслідки?
Перше — це фінансова складова на макро- і мікрорівні. Підприємства втрачають ліквідність, бо коли продукцію продавали, це забезпечувало виплату зарплат, орендної плати, податків до кінця року. Планували весняну посівну, закупівлю палива, добрив, техніки, засобів захисту рослин, насіння… Зараз таких ресурсів немає, тому що половина обсягу, яку ми можемо експортувати, — це половина потреби аграрного сектору, щоб забезпечити свою ліквідність.
Водночас держава недоотримує валютну виручку: недобір становить до 500 мільйонів доларів на місяць. Кожен місяць обмеженого експорту нашої продукції — це критично і для господарств, і для економіки країни.
Тож компанії зайняли позицію максимальної економії. Зрізають усі капітальні інвестиції, щоб забезпечити собі стійкість якнайдовше. Швидкого виходу з цієї ситуації немає. На початку цієї кризи ми розглядали три сценарії: короткостроковий, середньостроковий і довгостроковий. І зараз ми на етапі змін, які суттєво впливатимуть на фінансовий стан господарств, на кількість і структуру посівних площ під час весняної посівної, бо компанії будуть економити, обирати найпродуктивніші регіони для посіву. Може змінитися й набір культур.
Збільшення вартості добрив, пестицидів і їхня менша доступність теж призведуть до зменшення посівів. У підсумку виростимо менше зерна. Найбільше хотілося б уникнути банкрутства господарств.
Що може витягнути ситуацію хоч частково?
Є певний потенціал для збільшення експорту, коли підніметься вода в Дунаї і туди будуть заходити судна з більшою тоннажністю. Хоча оптимізму не додають новини про ураження суден у міжнародних водах біля берегів Болгарії і Румунії. Росіяни розуміють, де наше вразливе місце, що впливає на економіку країни, і користуються цим.
Як реагують світові ринки? Покладають надії, що Туреччині й ООН вдасться домовитися з Росією про зерновий коридор?
Усі ці розмови про якісь перемовини, спроби врегулювати відбиваються нищівно на вартості зерна на світових ринках. Компанії-трейдери в режимі очікування, що от-от проблему розв’яжуть. І не поспішають збільшувати закупівлі й тим самим підвищувати ціни. Ціни на світовому ринку поступово зросли, але цей приріст навіть не покриває всіх наших додаткових витрат на логістику. Нам зараз, щоб дістатися до порту Констанци, треба доплачувати 50–60 євро за тонну; щоб доїхати до Гданська — 90 євро. Ці додаткові витрати не покриваються нинішньою вартістю зернових на ринку. І виробнику доводиться вивозити свою продукцію у збиток, щоб хоч якось зберегти колективи і працювати далі.
Ситуація гіршає, створюючи суттєві ризики для фінансової стійкості підприємств.
На додачу до всього, в держбюджету проблема з поверненням ПДВ при експорті. Днями відбулася нарада з податковою службою і казначейством. ДПС підтвердила, що переказала казначейству близько шести мільярдів гривень на бюджетне відшкодування ПДВ, а те пояснило, що відшкодовуватиме, якщо на рахунках будуть гроші. А грошей нема. Ми підрахували: тільки в нашій асоціації близько 160 мільйонів гривень не відшкодованого ПДВ. Нехороші сигнали про стан справ в економіці і сільському господарстві зокрема.
Вивезення альтернативними шляхами досягло стелі можливостей? Про Дунай зрозуміло, але ж бачимо також, що росіяни атакують фури на під’їзді до пунктів пропуску на кордоні з Молдовою. Чи є за таких умов можливості масштабувати?
У 2022–2023 роках наша стеля була близько 3,7 мільйона тонн на місяць. Але коли почалася велика війна, на початку весни, у нас було дуже багато збіжжя, яке треба було вивозити. А в Європі врожай вже експортували, переробили чи відправили на переробку, і вся доступна для цього інфраструктура була більш-менш вільна. А зараз усі сусідні країни теж вивозять своє зерно, тобто там власне навантаження на залізницю, портову інфраструктуру. Нам досить складно туди вклинитися. Поки збиральна кампанія не завершиться в Європі, у нас буде обмежена можливість користуватися навіть вікнами у графіку залізниці суміжних країн. Наростити ще можна, але дещо згодом. Саме коли додасться повноцінний Дунай. Днями відбулися перемовини в Румунії, і є певні домовленості з приводу роботи Сулінського каналу. Раніше він працював тільки вдень, що не давало можливості заходити певній кількості суден з України на завантаження. Тож, думаю, найближчим часом можемо вийти хоча б на показник 2,8–3 мільйони тонн. Це буде вже певне покращення, зменшаться залишки зерна на складах.
А якщо не вдасться покращити, це поганий сценарій чи ще посередній?
Якщо ми лиш половину вивозимо, то отримуємо лише половину валютної виручки і проблеми з закупівлями добрив, насіння тощо. На всьому доведеться економити.
Потрібно більше рукавів і порозуміння з банками
А ще доведеться зберігати десь мільйони тонн врожаю. Міністр аграрної політики та продовольства Тарас Висоцький уже казав, що виникне брак площ для зберігання 8–11 мільйонів тонн.
Так, бракуватиме місць уже в кінці жовтня – в першій декаді листопада, коли зайдемо в молотьбу кукурудзи. Зараз збирають соняшник, з ним також проблема: олію не можемо експортувати в потрібних обсягах, а потреба у щомісячному вивезенні, щоб маслоекстракційні заводи працювали і могли закуповувати сировину в господарств, — близько 400 тисяч тонн на місяць. А за вересень експорт становив 135 тисяч тонн. Тож заводи почнуть частково згортати свої виробництва, бо не матимуть місця для зберігання олії. Зазвичай місце для зберігання олії на заводі забезпечує двотижневий-тритижневий період роботи підприємства. У нас засіяно соняшником 5,2 мільйона гектарів, а це близько 10,5 мільйона тонн соняшника, який треба переробити на олію. І буде проблема зі зберіганням. А це дуже примхлива культура, вона не може довго зберігатися, їй потрібні особливі умови, бо зростає кислотне число (показник свіжості насіння, окислення жирів. — Ред.) і насіння стає непридатним для виробництва олії.
Пробуємо знайти вихід із ситуації в контакті з урядом. Уряд допоміг, як зміг: за допомогою донорів була розширена кредитна програма «5–7–9». Також звернулися до Єврокомісії, щоб Україні виділили 1,1 мільярда євро на покриття витрат виробників при експорті продукції. Шукаємо різні варіанти, як пом’якшити наслідки кризи.
А такі засоби, як рукави і модульні зерносховища, не порятують?
У рукав можна запакувати пшеницю і кукурудзу. Це дієвий механізм, але він не може бути основним для зберігання. Тому, думаю, у нас буде так: десь 30% кукурудзи ляже на елеваторах, 25% — у рукави, а решта, якщо не запрацює зерновий коридор, зимуватиме в полі. Це не новина, кукурудза і минулого року в нас залишилася в полі (через погодні умови). Будуть втрати, але несуттєві.
Тобто рукави і модульні зерносховища — операційні засоби, цілком здатні забезпечити зберігання. Їх просто ще не так багато завезли в Україну. У нас є і власне виробництво поліпропіленових рукавів, ймовірно, їх ще завозитимуть з-за кордону. Але відкрите питання соняшнику.
Аграрії мають бачення, які саме заходи могли б підтримати їх?
Потрібно забезпечити ліквідність і фінансову стійкість господарств. Їм необхідне перекредитування, розширення кредитів, реструктуризація позик, за якими не можна виконати свої зобов’язання. Це перше, про що треба говорити. Далі — покриття витрат на експорт. Але це велика сума, держава не потягне, потрібна допомога партнерів. Є проблема бронювання, збереження кадрового потенціалу: критичність аграрного сектору ніби визначена, але ситуація динамічна. Також уже зверталися до президента й уряду з проханням дозволити відійти від деяких правил режиму роботи водіїв у період збиральної кампанії. Питання дуже суворо відрегульовано, хоча ми ще не член ЄС. І нормативні акти жорстко регулюють облік робочого часу, хоч практика їх застосування мала б бути гнучкішою з урахуванням умов воєнного стану.
Додатковим викликом стало підвищення тарифів «Укрзалізниці» на 30%. Приймають вантажі на завантаження так, що утворилися великі черги. Зараз у чергах до західних переходів близько чотирьох тисяч вагонів, завантажених зерном. Пропускна спроможність така, що сорок днів треба в черзі простояти.
Також «УЗ» винесла на аукціони таку дефіцитну річ, як візки під європейську колію (пристосування, на яке переставляють вагони, щоб могли рухатися по вужчій європейській колії. — Ред.). Зробила це так, що через кордон з перестановкою візків може везти тільки «УЗ», а пропускна спроможність визначається кількістю візків на кордоні. Вартість користування вагоном зросла від 3000 гривень до 11 000–11 500.
Навесні посіють менше, а в черзі на експорт може з’явитися пріоритетність
Нещодавно ви зазначили, що в наших умовах першочергово експортувати слід продукцію з доданою вартістю. Тобто треба намагатися переробляти більше сировини? Які саме продукти могли б виробляти і яких вкладень це потребує?
Ми вже виробляємо продукцію з доданою вартістю. В умовах дефіциту пропускної здатності на кордонах ми маємо відходити від поняття, скільки експортували тонн. Для забезпечення ритмічності економіки країни і ліквідності господарств слід говорити про те, скільки ми експортували мільйонів доларів. Умовно: експортуємо тонну зернових — це 200 доларів, тонну олії — 900, тонну курятини — 3500, цукру — 350–400. І вся ця продукція в нас є. Зараз вона захлинається в потоці, тому ми звернулися до уряду з проханням зробити пріоритетними певні види товарів, які давали б максимальну валютну виручку.
Обговорювати тему аграрного сектору глобально тепер завжди треба з урахуванням того, що чорноморські порти — наша ахіллесова п’ята. Варто інвестувати, залучати фінансування в переробку, щоб кожна тонна продукції генерувала максимальну кількість робочих місць, податків, експортної виручки. Але це вже після війни.
То ми можемо розширити асортимент таких продуктів чи йдеться лише про цукор і олію, які ми виготовляємо?
Також борошно робимо, зокрема кукурудзяне.
Зараз інвестувати в нові потужності переробки нереально, ніхто на це не піде. Інвестиції в переробку капітальні, сумніваюся, що знайдуться сміливці-іноземці, які будуть інвестувати в переробні заводи.
Потрібно виходити з того, що є, і забезпечувати першочергове вивезення продукції, яка й покриє додаткові логістичні витрати і не може довго зберігатися.
Але ж якщо передусім експортувати певну продукцію, виживуть не всі гравці. Звісно, в інтересах усієї держави це виправдано, але ж як бути господарствам, які, наприклад, не виробляють олію і цукор?
Це зрозуміло, і ми не виробляємо стільки такої продукції, щоб заповнити нею прикордонні переходи. Так, олія займе 15% пропускної спроможності, а зараз займає 7%. Борошно, соєві продукти тощо їдуть в порядку загальної черги.
Впливу на малого чи середнього фермера аж такого, що він не матиме можливості експортувати, не буде. Вони здебільшого не експортують самі, а користуються послугами трейдерів.
Але трейдер у нього не купить того зерна, якщо знатиме, що в першу чергу через кордон поїде олія…
У будь-якому разі кожен фермер має сівозміну, він не тільки пшеницю сіє. Обов’язково кожен має соняшник, який нікуди буде подіти, якщо заводи не використовуватимуть його. Зокрема з олією: не бачу проблеми, якщо зараз на місяць їхали 135 тисяч тонн, а поїдуть 400 (саме така потреба експорту, відкинувши власне споживання). Додаткові 250 тисяч тонн — не ті цифри, які можуть впливати на доступ фермера до експорту продукції.
Був би хоч мільйон — це я розумію, це вже впливає.
Якщо нічого не міняється глобально, умовно, Єгипет з ООН не знайдуть аргументів для Росії, щоб добитися домовленості, що буде навесні? Як скоротиться площа посівів і чи переорієнтуються господарства на інші культури? На олійні, якщо виглядатиме, що перспектив вивезти олію більше. Та й враховуючи дороге паливо, яке може ще зрости в ціні.
Можливі кілька сценаріїв. Якщо повністю зупиняється або зводиться до мінімального експорт, наслідки будуть жахливі. Ми оперуватимемо лише озимим клином, який засіють зараз. І фермери засіють культури з максимальною маржинальністю.
Але водночас переробні спроможності підтягнуті під посівні площі. Якщо сої, ріпаку буде забагато, це обвалить ціну на ринку, їх ніхто не купуватиме, бо не буде можливості переробити в олію. Треба бути обережними у виборі культур. Гадаю, обиратимуть культури невибагливі, щоб оптимізувати технологічний процес вирощування: з мінімальним набором добрив, мінімальною технологічною картою внесення засобів захисту рослин, щоб були оптимізовані витрати палива. Однією з культур, яка може ще й довго зберігатися і досить невибаглива (хіба що до опадів), є кукурудза.
Джерело: lb.ua