З 16 до 27 травня тривав Каннський кінофестиваль. Торік Україна була широко представлена у Каннах, але цьогоріч у конкурсній програмі не виявилося жодного фільму. Чому і які фестивальні новинки обов’язкові для перегляду, розповідає маркетинг-директорка Film.ua Group Поліна Толмачова.
Головні матеріали Forbes Ukraine. Раз на тиждень на вашій пошті.
Дякуємо за підписку Підписатися
Кожного дня я дістаюся до Каннського фестивалю автобусом. Він прямує з милого села з красивою назвою. Там є фортеця, пляж, лавка з устрицями та багато жаб, що вночі переспівують навіть соловʼїв.
Все це так мило та круто, що не дратують навіть голосні безумні Канни, наповнені фріками та привидами – зірками світового кіно. Їх чорно-білі фотографії розвішані на бордах, огорожах, що відділяють довічні ремонтні роботи від гламуру, параду та іншого безумства біля Палацу Фестивалів. Колись всі ці боги та богині замінили справжнього дорослого бога та витягнули Європу з депресії після Другої світової війни. Але сьогодні їхній час минув, і сил у них більше немає.
Я передивилась майже всю конкурсну програму, що було непросто. Взяти квиток на фільм – це суцільний квест. Треба рівно у сьомій зайти на сайт, зачекати в черзі та молитися, щоб встигнути. О 7:01 квитків вже немає. На жоден сеанс.
Американський актор і сценарист Джейсон Шварцман, що зіграв у фільмі Веса Андерсена «Місто Астероїда» (Asteroid City). Фото: Getty Images
Та не треба впадати у відчай: обов’язково знайдеться хтось, хто або перебрав на вечірці, або затримався на обіді, або пішов на пляж. Якщо оновлювати сайт щоп’ять хвилин, то вполюєш на зданий квиток, сядеш у мʼяке крісло та відчуєш себе обраним, бо одним з перших у світі побачиш нове кіно.
Дуже важливо: треба обирати місце якомога ближче до виходу, бо ймовірність того, що захочеться вийти з сеансу передчасно – дуже велика. «Слабка, дуже слабка програма цього року», – звучало на початку будь-якої зустрічі.
А у мене їх багато. Через графік я маю тільки два часових слоти: з 8:00 до 11:00, а потім після 15:00. Але на вечірні сеанси, гламурні, куди на дорогих баварських авто привозять справжніх зірок, попасти простому смертному не можна… А вночі треба спати.
Але каннська програма була та залишається насолодою для очей та вух. Технічно, як аудіовізуальне ремесло, світовий кінематограф сягнув неймовірних висот. Операторська майстерність, робота зі звуком, монтаж, гра акторів, вміння поєднувати уламки реальності в неймовірний вітраж в документальному кіно, вміння розповідати історії та створювати світи в ігровому кіно – це вища ліга, грати в якій – велика честь.
Цю лігу створили ті самі привиди, і мені здалося, що й призи здебільшого роздали вони.
«Траєкторія падіння» (Anatomie dʼune Chute)
Золоту пальмову гілку віддали француженці Жустін Тріє та її фільму «Траєкторія падіння» (Anatomie dʼune chute). Це четверта за всю історію фестивалю «жіноча» гілка. Жанр – детективна історія, що досліджує занепад сучасної родині, а ще непрості стосунки людини та реальності.
Досвід життя в Україні повністю змінив моє бачення фільмів – питання «Траєкторії падіння» стали неважливими. Постійний страх за своїх, прощання назавжди, зустрічі всупереч всьому перекреслили питання розподілу ролей в родині та токсичності стосунків. Живі – та й слава богу. Але кіно красиве, тримає в напрузі до самого кінця та нагадує класичні трилери Хічкока.
Режисерка Жюстін Тріє з актором і сценаристом Артуром Харарі тримають «Золоту пальмову гілку». Фото: Getty Images
«Пристрасть Додіна Буффана» (La passion de Dodin Bouffant)
Приз за режисуру отримав фільм «Пристрасть Додіна Буффана» (La passion de Dodin Bouffant) французького режисера в’єтнамського походження Чан Ань Хунга. Гіпнотично красиве кіно, сповнене ароматів та магії високої кухні. Більшість екранного часу займають процеси приготування їжі, на тлі яких розгортається історія кохання та неможливості щастя.
В ролях чудові французькі актори Бенуа Мажимель та Джульет Бінош. Після перегляду дуже хочеться поїсти щось смачне в красивому місті, а потім зайнятися коханням. Мені здається, цей фільм буде дуже популярним. Це такий ідеальний спосіб втечі в красивий примарний світ.
Ця картина нагадала мені українську стрічку «Віддана» режисерки Христини Сиволап. А ще – «Борщ.Секретний інгредієнт» з Євгеном Клопотенком, який показувала мерія Канн на фестивалі. Життя через їжу – ми на цьому знаємось не гірше французів.
Французькі актори Бенуа Мажимель та Джульет Бінош на доріжці Каннського кінофестивалю, що знялись у фільмі «Пристрасть Додіна Буффана» (La passion de Dodin Bouffant). Фото: Getty Images
«Зона інтересів» (The Zone Of Interest)
Гран-прі Каннського кінофестивалю отримав британський режисер Джонатан Глейзер за драму «Зона інтересів» (The Zone Of Interest). Це вільна екранізація роману Мартіна Еміса, де йдеться про прості та радісні будні родини коменданта Аушвіца Рудольфа Хесса, його дружини Хедвіг та їхніх дітей. Ідилічна картина родинного щастя, поруч – табір, де закатували понад мільйон людей.
Ми жодного разу не бачимо табір у кадрі, проте весь час чуємо. Звук картини побудований філігранно. Але згодом глядач перестає помічати ті звуки. Стає страшно від того, наскільки ми вміємо працювати з реальністю, обирати зручні її фрагменти, щоб виправдати своє благополуччя тут та зараз. Правда, питання «і що?» залишається в повітрі. Нам знов розповіли, що зло – абсолютне, й фільм здався мені трошки спекуляцією. Але я можу помилятися… А от привиди – ні.
Акторка Сандра Гюллер, режисер Джонатан Глейзер і актор Крістіан Фрідель, які працювали над фільмом «Зона інтересів» (The Zone Of Interest). Фото: Getty Images
«Місто Астероїда» (Asteroid City)
Сучасне кіно схоже на оперу ХІХ століття. Ми йдемо на фільм, тому що знаємо, що від нього очікувати. Якщо на афіші Вес Андерсон, треба дивитися. Буде яскраво, весело та захопливо. Гратиме блискучий ансамбль акторів. Саме таким вийшов фільм «Місто Астероїда» (Asteroid City).
В головних ролях Тільда Свінтон, Едріан Броуді, Том Генкс, Марго Роббі, Скарлетт Йоханссон, Лієв Шрайбер та багато інших. Ця неймовірна тусовка збирається десь у пʼятдесятих посеред американської пустелі, де їх відвідує прибулець. Там діти ховають своїх мерців, а дорослі вирішують загадки самоідентифікації. В абсурдній, але дуже цілісній історії впізнається нещодавнє карантинне минуле.
Акторка Скарлетт Йоханссон та режисер Вес Андерсон на червоній доріжці Каннського кінофестивалю. Фото: Getty Images
«Зачинщиця» (Firebrand)
Ще одна схожа риса з оперою: на акторів ми ходимо, як колись на великих тенорів. От фільм «Зачинщиця» (Firebrand) – костюмна дуже традиційна драма бразильського режисера Каріма Айнуза вкотре розказує про Генріха VIII та його останню дружину. Вона намагалася схилити тирана на бік світла, а потім задушила його подушкою. Алісія Вікандер в роли Кетрін Парр, Джуд Лоу в ролі Генріха VIII зіграли абсолютно чисто та геніально. Жодної фальшивої ноти. Браво.
Актор Джуд Лоу, режисер Карім Айнуз і актриса Алісія Вікандер на прем’єрі фільму Firebrand. Фото: Getty Images
«Опале листя» (Fallen Leaves)
І серед всіх цих естетських пошуків, блискучих акторських робот, спекуляціях на тему занепаду родинних цінностей, голокосту та розладів харчової поведінки є й справжній шедевр.
«Опале листя» (Fallen Leaves) Акі Каурісмякі, впевнена, увійде в історію. Це історія кохання фінського класика, який змусив зал сміятися і плакати. Герой та героїня живуть у персональному пеклі, працюють на кошмарних роботах, навкруги них світ ще більш абсурдний та лякаючий, ніж у фільмі Джармуша The Dead Donʼt Die, у який герої потрапляють на побаченні.
З розваг у них – книжки, караоке та алкоголь. З радіо лунають новини про Україну. «Клята війна», – каже героїня та вимикає приймач. Тут зібрані всі шаблони та штампи романтичних історій: випадкова зустріч, перепони, собака, самотність, бідність та навіть фатальний потяг. В цьому фільмі сконцентровано стільки любові до людей, таких насправді простих, нещасливих і слабких, що хочеться, аби ця історія ніколи не закінчувалась.
«Пригнічений усіма безглуздими та злочинними війнами, я написав історію про речі, завдяки яким у людства може бути майбутнє: про тугу за коханням, надію та повагу до інших», – каже режисер. Картина отримала приз від журі.
Актори Альма Певсті (по центру) і Юссі Ватанен (справа) отримують приз журі за «Опале листя» від Орландо Блума (зліва) на церемонії закриття 76-го щорічного Каннського кінофестивалю. Фото: Getty Images
Мені вдалося побачити справжній шедевр, що достукався до моєї майже зруйнованої нервової системи, не залишив запитання «навіщо все це?», виправдав мистецтво загалом та кінематограф зокрема.
А значить, є причини й далі боротися за своє кіно, глядачів і можливість розповідати свої історії. Так, вони далекі від високих зразків кіномистецтва. Але за темами та глибиною сильно перевершують майже все показане у Каннах цього року.
Думаю, відсутність України на цьому огляді майстерності та досягнень кіно, яким правлять привиди старих зірок, не така вже й драматична. Ми надто молоді, нахабні, хворі, шалені для цього примарного світу. Він не прийме нас з його розподілом на жанри, милуванням природою, безпорадною фіксацією зла та погано прихованою любовʼю до росіян.
І не треба.