Ми вирушили з України на старті великої війни. З Борисполя, автомобілем, разом із моїм чоловіком. Стільки подій відбулося… Я відверто думаю, що для нас, перших, це було найскладніше. Ми були ніби справжні "піонери", подібні до тих, хто в минулому заселяв незаймані землі (хоча деякі стверджують, що перші переселенці в Європу з’явилися в 1880-х, але це несуттєво).
Тепер, дякувати Богу, все гаразд. Ми з чоловіком маємо роботу, впевнено стоїмо на ногах, ні від кого не залежимо. І ось, наприкінці року, родичка вирішує покинути країну з дитиною. Питання про "місце призначення" навіть не обговорювалося — звичайно, є ж у кого оселитися!
Ми, як люди відповідальні, зразу ж розповіли про всі позитивні та негативні сторони держави. Дозволили проживати у нас два тижні (саме стільки часу потрібно для оформлення документів), щоб вони не опинилися в якихось транзитних таборах, поки їх не розмістить міграційна служба.
Але тут виникла проблема. У мене є реальна можливість допомогти їй з працевлаштуванням. Я знаю, де потрібні робітники, хоч і не за моєю спеціальністю. Проте я навмисно цього не роблю. Чому? Тому що вважаю, що людям потрібно давати не готову їжу, а інструмент для її здобуття. І ми цей інструмент надали — дали притулок на початковий період. Нам ніхто нічого на тарілочці не приносив. Ми розраховували тільки на себе, тому і стали успішними, пише жінка на онлайн-форумі для жінок.
Все самотужки
Безумовно, погляд жінки викликає, м’яко кажучи, здивування. Люди її запитують: чи справді вам ніхто не допомагав? Чи європейські волонтери, які у 2022 році зустрічали українців майже з оркестром, були вигадкою?
Вона наполягає: так, все самостійно, ніякої халяви. Зараз новоприбулі отримують все готове.
Однак, люди нагадують, що першим як раз було простіше: житла вдосталь, волонтери на кожному кутку, світ ще не втомився від переселенців. Але то таке. Її істина інша: "ми натерпілися, тож нехай і родичка відчує труднощі". Це ж робить сильнішим!
Національні риси
Тут неминуче згадується старий, як світ, принцип. Наприклад, євреї, які історично обізнані в питаннях еміграції, своїх завжди підтримують. Араби, турки, навіть цигани — якщо один досягає успіху, то за ним підтягується вся сім’я. Це називається діаспора, це міць об’єднання.
А що у нас? У нас часто діє інша модель: "людина людині ворог". Або концепція відра з раками: якщо один намагається вибратися, інші його тягнуть вниз. Я не бажаю сприяти у пошуку роботи, тому що "не люблю надто розумних". Нехай сама шукає вихід. Більше того, я в курсі, де є вільні місця, але буду мовчати, як у рот води набрала. Бо це — виховний момент!
Можливо, вона боїться суперництва? Раптом родичка отримає кращу посаду і "перевершить"? Чи, можливо, це просто звичайна ревнощі: "мені було важко, то нехай і тобі не буде легко".
Завершення
Звісно, можна сказати, що запропонувати місце праці — це і є надати інструмент. А от забезпечити утримання — це дати готову їжу. Але жінка непохитна, не бажає нікому допомагати: "ані знайомих, ані доньку подруги двоюрідної бабусі". Це завжди погано закінчується, стверджує вона.
Десь в глибині душі закрадається думка: можливо, коли всі повернуться (або не повернуться), цей принцип повернеться і до них? Тому що в той час, як одні народи формують спільноти, ми успішно зводимо перепони між своїми ж.
Проте принципово.
Поділитися
⚡ Пульс читачів
Допомога своїм за кордоном — це святий обов'язок чи ведмежа послуга, що плодить ледарів?
Вже проголосували 2 людини. Долучайтесь до обговорення.
👊 Правильно, нехай працюють! 🐍 Це справжнє паскудство! 🤔 Складно сказати / Досвід
📊 Карта думок
👊 Правильно, нехай працюють! 50% 🐍 Це справжнє паскудство! 0% 🤔 Складно сказати / Досвід 50% 💡
Дискусія тільки починається. Будьте першим, хто висловить думку!
Коментарі
Поки що немає коментарів. Будьте першим!
Джерело: ukr.media