Війна змінила ставлення людей до власної держави та її цінностей: мови, історії, культури. Все більше українців почали ставити запитання: «Хто ми такі? Звідки? Які наші традиції?». За результатами дослідження Київського міжнародного інституту соціології, що провели на початку 2023 року, за останні 10 років 69% дорослих жителів України почали більше цікавитися історією нашої держави
Сьогодні українці платять величезну ціну за те, щоб Україна взагалі існувала. Саме це стимулює їх рухатися вперед і продовжувати розвивати українську культуру. Forbes BrandVoice спільно з Johnnie Walker запустили серію відеопроєктів, у яких волонтери, артисти і музиканти розповідають про свій внесок у майбутнє України. Героями третього епізоду стали музиканти гуртів Nazva та «ЩукаРиба».
Повне відео за участі гуртів Nazva та «ЩукаРиба» на Youtube-каналі Forbes Україна.
Nazva: «Наше завдання – закохати в Україну якомога більше людей»
Nazva – галицько-донбаський музичний гурт, створений у 2019 році Павлом Гоцом (м. Львів), та Ярославом Яровенком (м. Горлівка). Музика гурту – гра на контрабасі, альті, клавішах і флортомі. Гурт починав свій шлях як музичний театр, створюючи вистави про розстріляне відродження та саундтреки до мистецьких виставок. У 2023-му їхній трек «Сіґеле Міґеле» налічував понад 7 млн прослуховувань на музичних платформах.
Читати більше Згорнути
Ярослав Яровенко та Павло Гоц, Nazva
Де ваш гурт застало повномасштабне вторгнення? Що ви тоді робили?
24 лютого ми зустріли підготовленими, бо знали, що буде війна. Ми також розуміли, що у Львові нам доведеться зустрічати переселенців зі Сходу та допомагати їм. Тим паче, що у 2015 році Ярослав відчув все це на собі, коли переїхав із Горлівки.
Тож з першого дня повномасштабного вторгнення гурт Nazva займався допомогою українцям, про музику ми тоді не думали. Сумнівалися, чи взагалі вона комусь тепер буде потрібна, але зігравши перший концерт у березні 2022-го, побачили щиру реакцію людей і відчули – треба грати далі. Згодом дали перший концерт за кордоном. Іноземці дякували, що ми розповідаємо їм про Україну, бо не всі з них вірять новинам. Вони хочуть чути історії з перших уст. На цих концертах ми також збирали гроші на благодійність. Завдання Nazva – закохати в Україну якомога більше людей у світі. Пізніше ми поїхали на позиції й грали для військових.
Як ваша участь у національному відборі Євробачення змінила групу? Чи відчуваєте ви більше підтримки від фанатів і музичної спільноти?
Участь у національному відборі допомогла нам більше зрозуміти себе як гурт, усвідомити, хто ми є. Жартівливою піснею Slavic English ми намагалися пояснити складні речі. У світі, де мова міжнародного спілкування – англійська, наші люди говорять з так званим словʼянським акцентом, і ми хочемо, щоб цей акцент асоціювався виключно з українцями, а не з Росією.
Після участі у відборі стало продаватися більше квитків на наші концерти, а фанати Євробачення стали кликати нас до себе в європейські міста. Успіх для музиканта пояснити просто – це коли співають твої пісні й поширюють їх. Це кількість переглядів, прослуховувань, глядачів. Після Євробачення наші цифри збільшилися.
Що потрібно зробити, щоб більше українських виконавців стало відомими за кордоном?
Після початку повномасштабного вторгнення української музики стало більше, і вона різноманітна. Кожен український митець скаже, що для того, щоб він зберіг і популяризував українську культуру, йому треба більше грошей. Але на культуру під час війни виділяють найменше грошей. Тому єдине, що залишається, – робити й продавати якісний продукт. Наша музика має «засідати» в головах, віруситися, ставати саундтреком популярних фільмів. Тобто шлях на міжнародну сцену ніби й простий, але одночасно складний.
Яким ви бачите доросле, сформоване музичне середовище в Україні?
Коли люди люблять свою країну, говорять спільною мовою, поважають пісні, що обʼєднують стадіони – це ознака того, що цей народ не розʼєднати. Якщо порівнювати нашу культуру з російською, то точно можна сказати – у нас не схожі стратегії. Стратегія ворога – створювати культурну пропаганду, мовляв, «любіть нас». Це досі діє і на нас, бо навіть сьогодні українці продовжують споживати російський контент. Наша стратегія інакша – рухатися до Заходу і здобувати підтримку там, бути рупором справжньої української культури.
«ЩукаРиба»: «Ми відчуваємо велику відповідальність, коли розповідаємо світу про Україну»
«ЩукаРиба» – молодіжний фольклорний гурт, що утворився наприкінці 2018 року. Мета гурту – поширювати автентичну українську культуру та спонукати людей досліджувати, розуміти себе та свою культуру. Серед учасників – професійні фольклористи, історики, культурні антропологи та етнологи.
Читати більше Згорнути
«ЩукаРиба»
«ЩукаРиба»
«ЩукаРиба»
Згадаймо ваше 24 лютого 2022 року – що ви робили та де були?
Ми зустріли війну за роботою: займалися виготовленням маскувальних сіток у Києві. Така рутина структурувала свідомість і дозволяла легше переносити стрес. 9 березня, у день народження Тараса Шевченка, ми зібралися на репетицію, записали музику і виклали пост у Facebook із привітаннями Кобзарю. А пізніше відновили танцювальні вечірки на Алеї художників: грали музику, а люди під неї танцювали. Спочатку виникали сумніви, чи на часі такі заходи, однак ми почули кілька відгуків від військових, які бачили контент або потрапляли на наші події, про те, що народна культура – якраз важлива річ, за яку ми боремося. І це було найголовнішим аргументом продовжувати.
Як виникла ідея створення гурту «ЩукаРиба»? І чому така назва?
Спочатку це була просто спільнота людей, які разом проводили час, їздили в подорожі й співали. В якийсь момент ми подумали, що можемо бути музичним колективом і співати разом вже публічно. На початку 2019-го почали виступати. Довго не могли обрати назву, але якось спали на думку словосполучення на кшталт «батько-мати», «молодий козак», «щука-риба», що зустрічаються в багатьох українських піснях. Так ми зупинилися на «ЩукаРиба».
Чому саме автентична українська культура стала головним напрямом вашої творчості?
Важливо розуміти: ми не створюємо нову музику, а відтворюємо стару. У цьому і є цінність того, що ми робимо. Річ у тім, що раніше українську культуру хотіли уніфікувати – у межах одного радянського народу було 10 українських пісень, які всі знали й співали за столом. А насправді фольклор – це про величезну різноманітність, яку ми втрачали завдяки уніфікації. Саме тому цікаво шукати те, що ще нікому невідоме. Є тисячі й тисячі старих українських пісень, а їхні теми актуальні й сьогодні. Якщо щось там десь лежить, про нього не згадують і не відтворюють, то це вже мертва історія. Традиція – це про проживання, про відродження.
Окрім збереження фольклорної спадщини, яку ще місію ви несете?
Під час війни інтерес до нашої діяльності істотно зростає. Нами почали цікавитися великі медіа. Нещодавно вийшла стаття в New York Times, в якій про нас – більша частина. Саме через культуру медіа розповідають світові про те, що таке Україна. Адже війна – це складна, важка тема, а культура – якраз те позитивне, що можна розповісти і через що легше пояснити, що це за країна, чим вона врешті відрізняється від Росії.
Ми відчуваємо велику відповідальність, коли розповідаємо світу про Україну. Від того, що ми скажемо, залежить те, що будуть знати про нас за кордоном. Це важлива дипломатична місія. Російська культура у світі добре представлена: є безліч гуртків і колективів, які постійно транслюють свої цінності. А з нашого боку цього не вистачає.
Як ви бачите роль народної музики в зміцненні національної ідентичності українців, особливо в сучасних умовах?
Зараз дуже багато людей починають цікавитися своєю історією. Наша творчість спрямована на те, щоб надихнути людей копати далі, шукати нове про свою Батьківщину, розкривати заново факти, проживати болючі моменти історії.
Світ неоднорідний, він складається з безлічі різних фрагментів, і коли ти маєш у ньому своє місце, то можеш про себе розповісти саме через культуру. Важливо, чим ти живеш внутрішньо, які твої ідеї, переконання, цінності тощо. Українська культура, як сучасна, так і традиційна, – це наша спільна опора. Наразі ведеться величезна кривава війна – і за культуру зокрема. Не за територію, а буквально за нашу ідентичність, тож ми маємо її захищати.
