Зараз я занурюся у світ жіночого онлайн-форуму. Це захопливіше за будь-який серіал, адже тут сценарій пише саме життя, а рівень драми, взаємної ворожнечі та зневаги такий, що емоції перехльостують навіть крізь екран, як передає Ukr.Media.
Сьогоднішня тема — пенсійне забезпечення. Точніше, його майже повна відсутність у нашому з вами майбутньому.
Дехто, сповнений відчаю, виклав просту статистику: десять мільйонів пенсіонерів у країні, а мільйони працездатних молодих людей виїхали. І чимало з них не планує повертатися. Співвідношення тих, хто працевлаштований, і тих, хто потребує утримання, вже скидається на перевернуту піраміду. На що ж ми сподіваємося?
І тут розпочалася справжня буря.
Читання цих коментарів — це ніби спостереження за гладіаторськими боями людей, які б’ються за місце в рятувальному човні, хоча шторм ще навіть не показався на обрії.
Одні з явним самовихвалянням заявляють, що все життя працювали офіційно, тому тепер їм належить сума від 10 до 15 тисяч гривень. Це звучить впевнено, доки не згадаєш, що інфляція з’їдає ці кошти швидше, ніж ти встигаєш донести їх до каси супермаркету.
Інші відкрито висловлюють зловтіху: “Працювали кепсько, якщо пенсія всього три тисячі! Треба було не протирати штани в НДІ, а заробляти гроші”.
У цей момент хочеться зробити паузу і просто подивитися в стелю. Звідки в нас ця непохитна віра в те, що держава — це ідеальний банк, куди ти вкладаєш роки свого життя, а потім отримуєш прибуток?
У стрічці промайнула історія про викладача, який вийшов на пенсію понад десять років тому із скромними, але на той час відчутними 650 доларами в еквіваленті. Зараз ця сума становить менше трьохсот. Людина чесно дотримувалася правил, писала наукові праці, не брала хабарів. А система просто знизала плечима і заявила: “Ну, курс змінився, таке буває”.
І ті, хто зараз з гордістю демонструє свої офіційні зарплати у 50 тисяч гривень, якось забувають, що через двадцять років ця сума може дорівнювати вартості двох походів за продуктами.
Але є й інша крайність. Ті, хто вигукує: “Не буду платити ЄСВ та податки, все одно все розкрадуть, пенсій не буде!”.
Звучить як маніфест вільної людини, правда ж? Тільки є один нюанс.
Наш солідарний пенсійний фонд — це не особиста скарбничка, куди ви відкладаєте гроші на власну старість. Ваш сьогоднішній ЄСВ — це хліб та ліки для якоїсь незнайомої бабусі просто зараз. Відмовляючись платити, ви не караєте абстрактних чиновників чи систему в майбутньому. Ви буквально вилучаєте кошти з кишені тих, хто сьогодні намагається вижити на мінімальні 2595 гривень.
Форумні стратеги, звісно, мають запасні плани.
Класика жанру — “куплю однокімнатну квартиру і буду здавати”. Чарівна українська мрія про нерухомість як золото.
Хтось влучно запитує: а кому ви її будете здавати, якщо молодь виїжджає, а народжуваність падає? У відповідь летить геніальне припущення: “Навезуть мігрантів, вони зніматимуть”.
Тобто план на старість — стати орендодавцем для умовних робітників з Бангладеш у післявоєнній країні. Звучить… амбітно.
Окремий вид мистецтва у цих дискусіях — це війна між тими, хто виїхав, і тими, хто залишився. “Змилися зі своєї неньки”, “А ви сидіть там, у своєму концтаборі”.
Цей взаємний обмін ” компліментами” демонструє одну сумну річ: ми настільки налякані власним майбутнім, що готові пожирати одне одного вже сьогодні. Ті, хто перебуває за кордоном, підсвідомо шукають виправдання своєму від’їзду, малюючи все в похмурих тонах. Ті, хто вдома, захищаються агресією, бо психіка не витримує щоденного тиску реальності.
Ми, сорокарічні, мабуть, перше покоління, якому доведеться визнати неприємний факт. Патерналізм закінчився. Його більше не існує.
Держава нас не врятує, скільки б ми їй не віддали. Але й обдурити систему, ховаючи готівку під матрацом, теж не вдасться — інфляція з’їсть ці заощадження ще до того, як у нас почнуть боліти суглоби. Ми опинилися в зоні ідеального шторму: демографія, помножена на війну та економічну нестабільність.
Можливо, вихід не в тому, щоб кричати на форумах, доводячи, хто краще працював чи хто правильніше емігрував. І не в тому, щоб чекати на міфічних роботів зі штучним інтелектом, які нібито будуть заробляти нам на безбідну старість (так, там був і такий коментар).
Вихід у тому, щоб просто ставати дорослішими. Прийняти думку, що гарантій немає. Взагалі жодних.
Заварюючи собі чай десь у тихій німецькій квартирі чи в київській багатоповерхівці під час тривоги, варто зрозуміти: наша старість буде виключно такою, якою ми зможемо її забезпечити власними силами. Без ілюзій, без претензій до вихователів, і, головне, без очікування, що хтось нам щось винен.
Це трохи лякає, звісно. Але в цьому є якась дивна, майже п’янлива свобода.
Поділитися
Підписуйтесь на UkrMedia в Telegram.
⚡ Пульс читачів
Ви все ще готові грати за правилами держави чи вже остаточно усвідомили, що рятувати себе доведеться самостійно?
Вже проголосували 0 людей. Долучайтесь до обговорення.
🏛️ Держава зобов'язана платити 🧗♂️ Розраховую лише на себе 🤔 Маю свій варіант
📊 Карта думок
🏛️ Держава зобов'язана платити 0% 🧗♂️ Розраховую лише на себе 0% 🤔 Маю свій варіант 0% 💡
Дискусія тільки починається. Будьте першим, хто висловить думку!
Коментарі
Поки що немає коментарів. Будьте першим!
Джерело: ukr.media