Бракне сміливості зробити важливий крок і перетворити долю, адже час, здається, згаяно? У 49 років наш герой покинув попередню роботу та став учнем. Тепер, через чотири роки, він має на руках диплом правника, про який марив усе життя. Його розповідь доводить, що ніколи не пізно почати жити по-своєму.
Моя сестра побачила в газеті об'яву, що нотаріусу негайно потрібен асистент, який вміє швидко друкувати не дивлячись на клавіатуру. І подзвонила мені: «Ти гарно друкуєш і завжди цікавився правом. Спробуй, може, це твій шанс!». Я дійсно з юних років бажав стати правником, але ось так, несподівано, майже у 50 років зійти зі стежки, якою йшов більшу частину життя… Це виглядало незвично, і я побоювався.
За фахом я хімік, але ще під час навчання в університеті почав працювати у сфері постачання. Ця спеціальність годувала мене, була не дуже захопливою, проте давала змогу жити за гнучким графіком. Постачальники були потрібні скрізь, а мені потрібно було працювати якомога ближче до дому — я доглядав за батьками, які тривалий час були тяжко хворими…
Після 40 років, вже поховавши маму, а згодом і батька, я вперше задумався про те, що міг би змінити фах, а можливо, й здобути ще одну освіту. У мене вперше з’явився вільний час для себе, і я фантазував, будував плани. Але щоб зробити юриспруденцію своєю кар'єрою, ще й прийти напряму з вулиці до нотаріальної фірми та сказати: «Я хочу у вас працювати», — я навіть уявити собі цього не міг. Адже для такої діяльності необхідний диплом юридичного факультету, необхідно бути залученим у це професійне коло з юності…
Здійснити рішучий крок заважали і сумніви у власних можливостях, і побоювання, що у моєму віці я виглядатиму безглуздо і жалюгідно як початківець.
Проте, все склалося саме так: я, 49-річний чоловік, який нещодавно пережив кілька операцій на суглобах, ще й з тростиною, прийшов до нотаріуса та сказав: «Вам потрібен асистент? Візьміть мене! Я вмію друкувати не дивлячись на клавіатуру всіма десятьма пальцями, я не юрист, але зумів самостійно виграти арбітражний процес у суперечці з банком, де згорів мій вклад. І я добре знаю закони».
Я почувався впевнено та зовсім не нервував. У мене не було завищених вимог щодо оплати праці, і я відверто сказав: «Готовий почати трудитися в цій сфері майже за будь-які гроші…». Мій майбутній керівник спокійно вислухав мене і запропонував виконати тестове завдання — надрукувати невеликий текст. А потім запросив на роботу, сказавши: «Ваша оплата праці — мінімальна, якщо зможете себе показати — вона зростатиме». Наступного дня я став помічником нотаріуса.
Я був радий. Тривалий час у мене було подвійне життя: на роботі я займався обліком матеріальних цінностей, а весь вільний час присвячував вивченню законів, а перед сном читав Цивільний кодекс. Причиною такого великого інтересу до права було те, що я багато років вів боротьбу з бюрократією посадовців.
Моє захоплення почалося з невдалого відвідування нотаріуса — під час оформлення справи про спадок він відмовився брати до уваги пільги, які мав мій батько. Я обурився, вивчив закон, і правда була на моєму боці. Тоді я склав обґрунтовану скаргу, і докази подіяли. Нотаріус подзвонив, вибачився за те, що не розібрався в ситуації… Згодом, ми навіть потоваришували. Він виявився дуже компетентним юристом.
Цей випадок мене надихнув. Я почав допомагати знайомим та колегам: складав для них позовні заяви, перевіряв зміст угод… І чітко усвідомлював, що багато чиновників безсовісно користуються нашою юридичною необізнаністю. Перемогти їх можна їхньою ж зброєю — потрібно лише не лінуватися, уважно читати закони, знаходити пояснення суперечливих пунктів і, найголовніше, грамотно та чітко викладати обставини справи на папері.
Несподівано для себе я почав отримувати насолоду від цієї боротьби. Відстоюючи права інших людей, захищаючи їх від несправедливості, я відчував гордість, коли вдавалося виграти справу, довести посадовцю, що нікого не можна "відфутболювати", заплутавши голову незрозумілою тарабарщиною з юридичних термінів. І ось тепер, у нотаріальній установі, я почав заглиблюватися в роботу юрисконсульта.
Оформив підписку на електронне оновлення законодавчої бази, систематизував нормативно-правові акти з різних галузей цивільного права. Багато читав фахову літературу. І все більш виразно розумів, що бути юристом-аматором і юристом-професіоналом — це не одне й те саме. Мені не вистачало систематизованості знань, розуміння основ права, а найголовніше — без диплома юриста про будь-яке просування по службі не могло бути й мови.
Керівник, який завжди підтримував мій запал, все частіше казав, що мені необхідно здобути юридичну освіту. Але ще рік минув, перш ніж я зважився вступити до юридичного інституту. Лисий, літній чоловік — як я сяду за один стіл з молодиками? Ця думка турбувала мене й не давала заснути. Боячись помилитися з вибором навчального закладу, я вивчив рейтинги інститутів, відвідував виставки, присвячені другій освіті, і в результаті вступив.
Не відразу я зізнався на роботі, що знову став студентом, — мені було незручно. Здавалося, що не подужаю, що навчатися буде складно: не та пам'ять, не та увага… Але поступово я втягнувся, тому тепер кажу з повною відповідальністю: навчатися можна в будь-якому віці.
А тепер диплом — це джерело величезного задоволення. Мені сподобалося навчатися, і навчатися добре. Але значно важливіше для мене те, що моя професійна кар'єра нарешті рухається за свідомо обраним мною, а не випадково заданим вектором, як це було в юності й потім ще протягом довгих-довгих років. Я знаю, що можу собою пишатися.
Друзі неодноразово говорили, що потрібна серйозна мотивація та певна відвага, щоб почати працювати з нуля, зважитися змінити професію у 49 років, коли всі навколо говорять про близьку пенсію. Але для мене все було навпаки. Рішення змінити професію принесло велике полегшення: мені більше не треба виконувати нецікаву роботу лише заради грошей. І в мене є час реалізуватися в професії.
Мені вдалося знайти своє справжнє призначення, і це наповнює моє життя змістом, якого раніше мені не вистачало.
Мені імпонує в роботі нотаріуса те, що він однаково відсторонений від усіх учасників юридичної угоди чи правового конфлікту, він знаходиться над сутичкою. Прокурор завжди звинувачує, адвокат завжди захищає, корпоративний юрист захищає інтереси своєї організації. А нотаріус роз'яснює права та обов'язки всім сторонам, немов арбітр. Саме ця незалежність і приваблює мене.
Своє призначення в житті я бачу саме в тому, щоб допомагати людям реалізовувати їхні права. Мої професійні знання дають змогу захищати їх від беззаконня бюрократів і допомагають відновити справедливість, і це додає мені сил і приносить задоволення.
А зарплату постачальника я перевершив вже через дев'ять місяців після приходу до нотаріальної контори: кожного кварталу мені її збільшували. Я отримав диплом і зараз готуюся складати кваліфікаційний іспит на отримання професійної ліцензії. Майбутнє в ролі юриста видається мені цілком реальним. Я повністю задоволений своїм життям і знаю, що я на своєму місці.
Мені вдалося здолати страх, перемогти свої комплекси, і в мене є потужний стимул: можливо, це прозвучить надто пафосно, але я хочу зробити свій внесок у те, щоб наша держава стала хоч трохи зручнішою для громадян, щоб правовий нігілізм змінився повагою до закону. Іншими словами, мені вдалося знайти своє справжнє покликання, і це наповнює моє життя змістом, якого раніше мені не вистачало.
Поділитися
⚡ Пульс читачів
Чи варто кардинально змінювати професію, чи краще триматися за перевірену стабільність?
Вже проголосували 0 людей. Долучайтесь до обговорення.
🚀 Час для змін! 🔥 🛑 Занадто великий ризик 🤔 Маю досвід
📊 Карта думок
🚀 Час для змін! 🔥 0% 🛑 Занадто великий ризик 0% 🤔 Маю досвід 0% 💡
Дискусія тільки починається. Будьте першим, хто висловить думку!
Коментарі
Поки що немає коментарів. Будьте першим!
Джерело: ukr.media