Роками українські силові та міграційні органи видавали Росії через країни-посередники чеченців, інгушів, черкесів та етнічних росіян, які тікали зі своєї батьківщини через переслідування з боку Кремля. Формально їх звинувачували в РФ у «тероризмі». Деякі з цих втікачів воювали на боці України. Але й це не стало перешкодою для примусової передачі їх у лапи путінського режиму. Чому так відбувається? Хто стоїть за цим неподобством і чи є тут корупція, в інтерв’ю для Texty.org.ua розповідає правозахисник Борис Захаров.
Подвійні стандарти
— Почнімо з історії, яка зараз на слуху. Аслан Хакімов, громадянин Росії, який у 2015 році втік від переслідувань ФСБ, а від початку великої війни власним коштом робив наземні роботизовані комплекси для ЗСУ. Попри це, з квітня 2026 року його утримують у пункті тимчасового перебування іноземців, а міграційна служба домагається видворення до Росії, де його оголошено «терористом». Здавалося б, після 2014-го, а тим паче після 2022 року така видача країні-агресору неможлива?
Це давня, хронічна проблема. Від 2014 року все було так, наче нічого й не змінилося після початку російської агресії. Візьмімо Адама Осмаєва, відомого командира батальйону імені Джохара Дудаєва, чоловіка Аміни Окуєвої.
Осмаєва хотіли видати ще за Януковича, врятувало правило 39 Регламенту Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) про термінові заходи, яке подала Харківська правозахисна група. Але після початку війни багато іноземців — росіян, які чинили опір кремлівському режиму, — опинилося під екстрадиційним арештом і їх усіма способами намагалися видати Росії.
Видали двох чеченців — навіть імен їхніх не знаю
— Тихо?
Когось тихо. У 2015 році видали двох чеченців — навіть імен їхніх не знаю. Це робилося нишком, правозахисники дізналися про це постфактум. Тоді відбулося засідання Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, де я виступав. Тему порушили народні депутати Рефат Чубаров і Георгій Логвинський, викликали представників СБУ, була омбудсманка Валерія Лутковська.
— У чому головна суперечність?
У подвійному стандарті. З одного боку, Росія судить наших українських громадян — кримських татар, бійців «Азову» — за «тероризм», «участь у терористичних організаціях», «екстремізм», «диверсії». І ми справедливо кажемо, що ці справи сфабриковані, що люди невинні, а російське законодавство брехливе. А у випадку з чеченцями, інгушами та іншими, хто бореться з путінським режимом, говоримо: так, це злочинці. Видаємо їх Росії на смерть.
— Наведіть приклади.
Тимур Тумгоєв, інгуш, боєць батальйону імені Шейха Мансура. У Росії Тумгоєва звинуватили в тероризмі — нібито він був терористом у Сирії. Причому не в складі організації «Ісламська держава Іраку та Леванту» (ІДІЛ), а серед опозиційних сил, які зрештою перемогли пропутінський режим Асада. Ці формування в деяких країнах справді вважали терористичними, із цим був публічний скандал, і Комітет Організації Об’єднаних Націй (ООН) заборонив видачу учасників цих формувань. Але на відміну від правила 39 ЄСПЛ рішення Комітету ООН має лише рекомендаційний характер. І Україна у 2018 році видала Росії Тимура Тумгоєва. Плюс там могла бути корупційна складова.
Гроші авторитарних режимів
— Як видали?
Із Тумгоєвим за дві години до вивезення зустрічався наш адвокат. Тумгоєв зрозумів, що відбувається, відмовився від адвокатських послуг — вирішив, що нічого із цього не вийде, крім торгу з українськими силовиками.
І торг почався: сума з п’ятьма нулями в доларах. Хабар за те, щоб «перебити» гроші, які росіяни платять нашим працівникам відповідного відділу СБУ за кожну видану голову. Це я знаю зі слів нашого адвоката, який встиг приїхати до Тумгоєва перед видачею. Він був присутній на цій розмові, але коли почали обговорювати суми, то його сам Тумгоєв попросив вийти.
Росія платить грошима й послугами за розправу
Тоталітарні режими взагалі не шкодують коштів на переслідування своїх опозиціонерів — Росія платить грошима й послугами за розправу над ворогами путінського режиму. Стовідсоткових доказів у мене немає, але непрямих свідчень стільки, що сумнівів не лишається.
— Це стосується лише російського режиму?
Білоруського режиму також, і середньоазійських: Узбекистану, Таджикистану, Туркменістану, Казахстану. Те саме було з режимом Асада в Сирії. Хоча в сирійському випадку йшла громадянська війна — більшість опозиціонерів отримували додатковий захист в інших країнах.
Один показовий кейс — доктор Монтесер, член опозиційного уряду, якого персонально переслідував Асад. У нього в Україні дружина, четверо дітей. За нього заступилися правозахисники, народні депутати, і Державна міграційна служба все ж таки надала йому статус біженця.
Кабінетні перегони зі смертю
— Повернімося до російського напрямку. Як видача відбувається технічно?
Зараз в України немає міжнародно-правового співробітництва з Росією — це наш ворог на полі бою. Але до 2022 року намагалися видавати всіх, кого Росія зажадала.
Показова справа 2016 року інгуша Зелімхана Бєлхароєва. Його теж рятувало правило 39, однак видати хотіли попри це. Бо там є вузьке «віконце»: доки ЄСПЛ протягом доби ухвалює рішення, людину ще можуть встигнути вивезти з країни.
По Бєлхароєву правило 39 надійшло в четвер увечері до українського урядового уповноваженого у справах ЄСПЛ (тоді це був Іван Ліщина). Він передав документ у міжнародний відділ Генеральної прокуратури, де його мали завізувати й зупинити видачу Бєлхароєва, а в прокуратурі люди уже пішли з роботи додому, можливо, спеціально. І в п’ятницю зранку Бєлхароєва саджають у бус, щоб передати росіянам.
Врятувала перша заступниця міністра юстиції Наталія Бернацька
— Як його врятували?
Врятувала перша заступниця міністра юстиції Наталія Бернацька. Я ще в четвер здійняв у Фейсбуці страшний скандал, тегнув усіх, телефонував тодішньому генпрокуророві Юрію Луценку — він слухавку не взяв. Пенітенціарна система підпорядкована Мін’юсту, а доки правило 39 не завізоване, вивозити затриманого з-під екстрадиційного арешту заборонено. Завдяки законному втручанню Бернацької його вдалося врятувати.
— А з Тимуром Тумгоєвим, якого видали росіянам, що далі сталося?
Його не раз катували, дали 18 років. Зараз він у надважкому стані, погано пересувається — від здорової людини нічого не лишилося. А він був нашим бійцем — бійцем батальйону імені Шейха Мансура. Ще зробили підлість одну: перед видачею йому в кишеню запхали його ж посвідчення бійця батальйону імені Шейха Мансура, щоб росіяни додали ще й те, що він воював тут.
Усі ці дії — зрада. І не лише людини, а Батьківщини, бо це боротьба з тими, хто обороняє Україну.
І тут треба сказати про суттєву помилку Володимира Зеленського — незаконні санкції проти наших бійців із того самого батальйону імені Шейха Мансура та кількох інших батальйонів, уведені в дію у 2021 році.
До Путіна через треті країни
— Після 2022 року щось змінилося?
Коли почалося повномасштабне вторгнення, нарешті припинили правове співробітництво з Росією і тема затихла. Але, вочевидь, дуже хотілося повернутися до видачі: у 2024 році почали видавати знову — через треті країни.
Одного хлопця видали майже безпосередньо: Олексій Герасимов, студент із Чебоксар, який нелегально перейшов кордон, щоб вступити до Сибірського батальйону. Його схопили, помістили в пункт тимчасового перебування іноземців, внесли до обмінного списку «тисяча на тисячу» в травні 2025 року і видали Росії.
Тобто забрали нашого полоненого бійця, а натомість віддали їм російського опозиційного студента, який хотів захищати Україну й теж бути нашим бійцем. За повідомленнями російських засобів масової інформації, він отримав 25 років.
Перейшов кордон із Білоруссю, щоб приєднатися до Сил оборони
Інша трагічна історія — Заур Шогенцуков. Він перейшов кордон із Білоруссю (а з нею співробітництво ми не припиняли), щоб приєднатися до Сил оборони України, — за нього клопотав комбат батальйону «Кавказ». Але нібито не пройшов поліграф у СБУ. Заура Шогенцукова віддали по реадмісії до Білорусі — фактично в руки Федеральної служби безпеки Росії (ФСБ).
І менш як за місяць його понівечене після тортур тіло віддали родині в Нальчику. Він кабардинець, з інтелігентної родини, еліта Кабардино-Балкарії: його дід — Алі Шогенцуков, класик кабардинської літератури.
Усе це прямо суперечить політиці деколонізації Росії, у якій має бути зацікавлена Україна, і стає елементом державної політики. А в цей самий час Служба безпеки України, Державна міграційна служба і Державна прикордонна служба України фактично ведуть антиукраїнську діяльність. Ба більше, за міжнародним правом це співучасть у злочині: якщо ми видали людину, а її там закатували, значить, ми не оцінили ризики і також відповідальні за це.
Видати можуть і через Молдову чи Туреччину
— Як узагалі заборонити видачу — і пряму, і через Білорусь?
Через Білорусь — це фактично одразу в Росію, без жодних процедур. Але видати можуть і через Молдову чи Туреччину — вони зберігають співробітництво з РФ. А в Росії проти кавказців, мусульман і наших кримських татар «терористичні» статті: участь у терористичній організації, фінансування тероризму (як зараз у справі Хакімова) або участь у незаконних збройних формуваннях, що суперечать інтересам РФ (стаття 208 Кримінального кодексу РФ).
— Чи були приклади видачі через Молдову та Туреччину?
Так, і не один. Осіб із «терористичними» статтями часто видають із різних країн, навіть із країн ЄС.
Азовці, айдарівці й кримські татари
— Під формулювання «учасник незаконних збройних формувань, що суперечать інтересам РФ» підпадають і наші добровольчі батальйони у складі ЗСУ й Нацгвардії?
— Вільна армія Сирії — та, що перемогла режим Асада, — також. Під «терористичними» статтями ходять наші азовці, айдарівці, кримськотатарські активісти. І треба ще нашій державі докладати зусиль, щоб їх не видавали з третіх країн у разі оголошення Росією в міжнародний розшук.
— Що зробити, щоб доля людей не залежала від випадку: грошей, хабарів, того, чи знайдуться правозахисники, від того, захист від видачі піде через ЄСПЛ чи ООН, якихось інших випадковостей?
Є хороший законопроєкт № 14160 про іноземців-військовослужбовців та членів їхніх сімей: заборона видачі й, головне, право проживати в Україні, оформити громадянство.
Передбачено квоту для тих, хто сприяє обороноздатності. Але це недопрацьовано. Фактично там ідеться лише про службу, а треба включити всіх, хто допомагає обороні: і волонтерів, і тих, хто її фінансує.
Проблема ж типова: у людини закінчується термін дії російського паспорта, нового отримати не може, посвідку на проживання не продовжують, після чого вона потрапляє в пункт тимчасового перебування іноземців, а далі примусове видворення.
Нещодавній указ президента почасти це залагоджує, але з’явився він тому, на мій погляд, що в парламенту бракує політичної волі ухвалити закон. Плюс є проблема правозастосування.
Репресивна практика
— Поясніть.
Тут головна біда. Наші органи мають репресивний ухил і майже ніколи не оцінюють ризиків. Є фундаментальний принцип non-refoulement — неповернення людини туди, де їй загрожують смерть, переслідування, катування. У нас належної оцінки ризиків не проводять, тому Україну й не можна вважати безпечною країною для іноземців.
Із законодавством і конвенціями в нас загалом усе більш-менш гаразд, а от практика репресивна. Наприклад, повторні свавільні арешти: апеляційний суд відпускає людину, а її на виході із зали знову хапають за новим рішенням слідчого судді. І так по п’ять разів поспіль. Щодо цього вже є рішення ЄСПЛ «Карпенко проти України», цю практику треба припиняти.
Створюються корупційні механізми, коли багато питань можна «владнати»
— Що потрібно зробити, щоб практику правозастосування привести до ладу?
Змінювати підходи. Державна міграційна служба мала б інтегрувати іноземців у суспільство, а вона переважно їх переслідує. Створюються корупційні механізми, коли багато питань можна «владнати».
— Тут фанати «органів безпеки» можуть сказати, що правозахисники «ліваки» і такі самі журналісти — заважають із тероризмом боротися…
Навпаки, я себе назвав би людиною правих поглядів. Але є окрема категорія — біженці, люди, яких переслідують і яким загрожує біда. Ось цю категорію не можна повертати туди, де на них чекає банальна розправа. Це очевидні речі, і саме цю політику треба змінювати.
Довідка
Борис Захаров — правозахисник, директор Благодійного фонду «Людина і право».
Автор програми «Людина і право» на телеканалі «Еспресо». Багаторічний працівник Харківської правозахисної групи, автор книжки «Нарис історії дисидентського руху в Україні (1956–1987)». Спеціалізується, зокрема, на захисті прав шукачів притулку та жертв переслідувань з боку авторитарних режимів.
