Існує вічний вислів: робота — це те, чим я б ніколи не займався, якби мав бодай найменший вибір. І переважна більшість із нас комфортно пристосувалася до цієї реальності.
Колись один чоловік, на ім’я Тім Голві, відчув подібну всесвітню тугу, залишив стабільну кар’єру в освіті та почав працювати інструктором з тенісу. Згодом він розробив концепцію «внутрішньої гри», яка принесла йому визнання.
Суть його роздумів полягає у простій, але для багатьох дратуючій думці: задоволення від роботи можливе за будь-яких умов.
Спадщина похмурих предків
Звідки походить уявлення, що працювати слід з виразом обличчя страждальця? Дослідники вказують на пуританські та феодальні традиції. Пуританська етика міцно вбила в свідомість цілих поколінь думку, що успіх — це знак божественної прихильності, досягти якого можна лише через виснажливу працю, мозолі та повну відсутність радості в процесі. Радіти під час роботи? Це викликає підозру. Гроші не даються без зусиль і страждань.
Феодальний підхід додав до цього страху. Володар надавав засоби для існування, а взамін отримував ваш час та енергію. Сьогодні правителі переселилися з коней у комфортні крісла, але сутність залишилася незмінною. Задоволення від процесу — це розкіш, не передбачена службовими обов’язками.
Обличчя понеділка та трохи гольфу
Якщо вийти на вулицю на початку робочого тижня та спостерігати за потоком людей, можна зібрати вражаючу колекцію людських страждань. Більшість виглядає так, ніби їх тягнуть силоміць. Є зосереджені особи з виразом холодної рішучості, що нагадує: «Я виконую важливі завдання». Вони похмурі, але принаймні мотивовані. І лише невелика кількість людей виглядає так, ніби їм цілком комфортно в цей момент життя.
Голві у своїх працях описує цікавий експеримент з гравцями в гольф — людьми, які зазвичай надзвичайно переймаються результатами. Їм запропонували після кожної лунки оцінювати рівень власного задоволення. Спочатку все було передбачувано: вдалий удар — радість, м’яч у кущах — кінець світу. Але коли гравці почали фіксувати свій стан, виявилося, що радість можна відчувати просто від прогулянки по траві. Час, витрачений на переживання через невдалий удар, самостійно скоротився.
Дітей, до речі, не потрібно вчити насолоджуватися процесом гри в пісочниці. Це природжена функція. Нас просто довго і цілеспрямовано навчали тому, як не радіти, і тепер доводиться вчитися цьому заново.
Мистецтво бути десь поруч
Зробити так, щоб робота завжди приносила задоволення — завдання з розряду фантастики. Ринок може обвалитися, клієнти зникнути, партнери підвести, а керівництво може виявитися, м’яко кажучи, надзвичайно складною особистістю. Список можливих проблем безкінечний, і він майже повністю лежить поза нашою зоною контролю.
Ті небагато людей, які зуміли зберегти спокій і навіть отримувати насолоду від своєї справи, опанували один хитрий прийом. Вони якимось чином відокремлюють себе від результатів своєї діяльності.
Коли ваш внутрішній стан не залежить щохвилини від того, як складаються справи в офісних коридорах, ви раптом усвідомлюєте, що між стражданням та екстазом існує величезний простір. І в цьому просторі цілком можливо нормально існувати, насолоджуватися своєю кавою і спокійно виконувати поставлені завдання. Без зайвого напруження.
Поділитися
Підписуйтесь на UkrMedia в Telegram.
⚡ Пульс читачів
Ви працюєте з «обличчям мученика» чи навчилися ловити дзен серед дедлайнів?
Вже проголосували 0 людей. Долучайтесь до обговорення.
😎 Кайфую від процесу 😩 Працюю крізь біль 🧐 Маю власну думку
☝️ Спочатку оберіть свою позицію
✏️ Написати коментар
📊 Карта думок
😎 Кайфую від процесу 0% 😩 Працюю крізь біль 0% 🧐 Маю власну думку 0% 💡
Дискусія тільки починається. Будьте першим, хто висловить думку!
Коментарі
Спочатку нові ↕
Поки що немає коментарів. Будьте першим!
Джерело: ukr.media