У соцмережах часто лунають скарги на те, що “Європа вже не та”, “вулиці брудні”, “місцеве населення замінюють”, і загалом світ невблаганно прямує до занепаду.
Проте в основі цих процесів лежить звичайна економіка.
Європа старіє. Середній вік мешканців Німеччини чи Італії невпинно зростає. Щоб місцевий пенсіонер міг спокійно насолоджуватися своїм аперолем на Майорці, хтось мусить працювати і сплачувати податки. Багато працювати. Уявіть, скільки коштувала б ваша кава в Берліні, якби її готував корінний баварець з вимогами до зарплати на рівні профспілкових стандартів, медичної страховки для собаки та 30 днів відпустки? А сама кав’ярня закривалася б о другій дня, адже працювати понаднормово європейці не надто люблять.
Мігранти — це основа, на якій тримається весь звичний європейський комфорт. Швидка доставка їжі, чисті номери в готелях, свіжа полуниця у супермаркетах — за всім цим стоять вони.
Може здатися, що вони живуть на соціальну допомогу і не прагнуть працювати. І в цьому є певна частка правди. Але проблема тут не в особливій ліні приїжджих, а в недосконалій європейській системі.
Через бюрократичні процедури отримати дозвіл на роботу часом доводиться роками. Натомість держава надає соціальне житло та виплати. А коли ви нарешті отримуєте право піти мити посуд, з’ясовується, що зарплата на цій виснажливій роботі лише на кілька сотень євро перевищує розмір вашої соціальної допомоги. Чи пішли б ви надривати спину за такі мізерні гроші?
Це явище називається “пастка бідності”. Європейські політики самі її створили, намагаючись бути добрими та гуманними, а тепер гарячково шукають вихід. Звісно, є проблеми з криміналом. Є цілі райони, куди ввечері краще не заходити. Але якщо зібрати тисячі знедолених людей без перспектив, поселити їх у дешевих бетонних спорудах на околицях і залишити наодинці зі своїми проблемами — неминуче утворяться маргіналізовані райони. Провал інтеграції — це головна причина таких наслідків, які помилково сприймають за хитрий план.
Ця проблема стосується і нас, адже це наше майбутнє.
Після перемоги ми побачимо демографічну статистику, і від побаченого стане недобре. Нам потрібно буде відбудовувати цілі міста, прокладати тисячі кілометрів доріг, запускати заводи. Ким? Нам критично бракуватиме робочих рук. Україна неминуче стане країною, що прийматиме мігрантів. Проте до нас переважно мігруватимуть вихідці з бідніших країн, а не айтівці з Каліфорнії.
Здається, достатньо просто ухвалити правильні закони: жодної безлімітної соціальної допомоги, приїхав — працюй, вчи мову, поважай правила.
Ідея слушна, але в країні з величезним тіньовим сектором економіки, корупцією та слабкими інституціями мігранти не будуть дотримуватися ідеальних правил. Вони стануть чудовою мішенню для тіньових ділків. Їх найматимуть нелегально, платитимуть готівкою в конвертах, селитимуть по п’ятнадцять людей у підвалах без жодних прав, створюючи касту сучасних безправних чорноробів. А це прямий шлях до тих самих закритих криміналізованих анклавів, яких ми так боїмося.
Мігранти — це передусім люди, зі своїми потребами та правами. Вони привозять із собою свою культуру, релігію та соціальні норми, які можуть вступати в конфлікт з нашими. Для повноцінної інтеграції недостатньо лише надати дозвіл на роботу. Потрібні мільярди гривень на мовні курси, перекладачів, соціальних працівників та додаткових вчителів у школах.
Ми так завзято сперечаємося, як не допустити появи мігрантів, що не розглядаємо іншого варіанту розвитку подій.
Вони можуть просто не приїхати.
Навіщо людині з іншого континенту їхати на небезпечну будову в країну, яка десятиліттями розміновуватиме свої території і житиме під постійною загрозою неадекватного сусіда? Навіщо обирати Україну з її зруйнованою енергетикою, якщо можна поїхати збирати яблука в безпечну і значно багатшу Польщу чи Німеччину?
А якщо до нас не вишикується черга з охочих місити бетон за копійки, дефіцит людей стане нашим потужним поштовхом для розвитку.
Немає кому будувати? Доведеться впроваджувати 3D-друк будинків і модульне збирання. Немає кому працювати на складах? Доведеться купувати роботів і автоматизувати логістику. Немає дешевої робочої сили? Українському бізнесу доведеться платити високі зарплати своїм громадянам, інвестувати в технології та робити ставку на надвисоку продуктивність кожної окремої людини. Нам доведеться стати компактною, мілітаризованою, але інноваційною державою.
Роботизація, 3D-друк та автоматизована логістика вимагають значних інвестицій, стабільної енергетики та переосмислення підходів нашого бізнесу, який роками звик виїжджати на схемах і дешевій праці. Перехідний період буде болісним, а звичний комфорт тимчасово стане дорогим задоволенням. Нам доведеться навчитися управляти як мігрантами, які все ж наважаться приїхати, так і дорогими інноваціями одночасно.
Тому, можливо, колись у відбудованому українському Харкові ранковий фільтр вам видасть не бариста з іншого кінця світу. Його приготує повністю автоматизована розумна кав’ярня, якою керуватимуть через планшет.
Джерело: ukr.media