Кінець 2024 – початок 2025 року в війні Україна-РФ ретроспективно можна вважати періодом, який не віщував нічого доброго для України, коли мова йшла про безпосередні перспективи на фронті та, як наслідок, силу нашої переговорної позиції.
Критичний 2024 рік
Протягом 2024 року фронт почав просідати – вперше із липня 2022 року. У 2024 році Україна втратила приблизно 3600 км² територій. Так, це не були прориви нашої оборони – фронт просідав, але не рвався. Але з точки зору спроб РФ конвертувати локальні успіхи на полі бою в стратегічні дивіденди, така тенденція нічого доброго не означала для України.
Просідання лінії фронту було відображенням наростаючих проблем із комплектуванням, управлінням і нерівномірного забезпечення в Силах оборони України. Відображенням цього стала втрата Очеретиного, Вугледару, Курахового, Нью-Йорка, Великої Новосілки і того, що бої докотилися до околиць Покровська та Мирнограду.
Водночас РФ знайшла оптимальну воєнну стратегію на полі бою, яку вона могла підтримувати ресурсно протягом певного часу. Стратегія спиралася на перевагу РФ в живій силі та вогневій могутності й була націлена на конвертацію локальних просувань на фронті в стратегічні дивіденди під розповіді про безперспективність подальшого спротиву України та її міжнародної підтримки.
З іншого боку, повернення Дональда Трампа до Білого Дому означало зміну позиціонування США щодо війни Україна-РФ. Дональд Трамп і його оточення не приховували свого скепсису щодо ролі євроатлантичної безпеки в зовнішній політиці США загалом і підтримки України в триваючій війні з РФ зокрема.
Як наслідок, очікувалося, що США припинять надавати пряму воєнну і макроекономічну підтримку Україні, як це було за адміністрації Джозефа Байдена – у 2022-24 роках Україна отримала допомоги лише озброєнням, технікою і боєприпасами від США на суму 34-35 млрд доларів. Втрата одного із двох ключових партнерів теж не означала нічого доброго для України.
Так само, навіть без зміни позиціонування США, було все більш очевидно, що політичний Захід не збирається проводити економічну і промислову мобілізацію на кшталт війн на виснаження ХХ століття. Як наслідок, наприкінці 2024 року було зрозуміло наступне: ставка України на те, щоб виграти час партнерам на їх мобілізацію з метою отримання кількісної та якісної переваги над РФ на полі бою, не спрацює.
Необхідно було шукати нові рецепти і водночас вести стратегічну оборонну операцію в рамках відповідних обмежень.
Сукупно ці тенденції мали призвести до поступового подальшого погіршення переговорної позиції України в рамках більш скромної стратегічної цілі – не дати РФ перемогти та змусити відмовитися від максималістських політичних вимог без поступок щодо принципових питань (території, суверенітет, безпека).
Фактично наслідком відповідних факторів стало те, що у 2025 році Україна зіткнулася з безпрецедентним подвійним тиском РФ і США щодо врегулювання за рахунок наших національних інтересів шляхом невиправданих поступок.
Україна зіткнулася із безпрецедентним подвійним тиском РФ і США
Однак Україні вдалося пройти цей подвійний тиск без того, щоб йти на поступки, які могли б поставити під сумнів внутрішню єдність і здатність далі чинити спротив на випадок порушення РФ відповідних домовленостей. Загалом на сьогодні на полі бою Україна почувається краще, ніж у 2024-25 роках – просування ворога сповільнилися кратно, а їхня ціна стабільно становить 30-33 тисячі вбитими та пораненими на місяць.
Те, як Україні вдалося пройти відповідний піковий період воєнної та політико-дипломатичної вразливості, стало ще одним сюрпризом для більшості оглядачів – особливо якщо дивитися з точки зору вхідних даних кінця 2024 – початку 2025 років. Як це сталося і в чому обмеження поточної рамки ведення війни, напрацьованої протягом 2025 року?
Європа. Ключова роль
На відміну від США, де є «два прекрасних океани», Європа перебуває дійсно в одному човні з Україною – коли мова йде про безпеку та перспективи війни Україна-РФ.
Коли стало очевидно, що адміністрація Трамп 2.0 збирається відмовлятися від прямої підтримки України, перед окремими країнами Європи та структурами ЄС постав дуже чіткий вибір: або збільшувати підтримку України, намагаючись компенсувати брак прямої допомоги з боку США, або залишити Україну сам на сам з РФ і зіткнутися з негативними наслідками у разі краху України.
Європа обрала перше, розуміючи свій егоїстичний інтерес – дешевше допомагати Україні тут і зараз, ніж потім мати справу з наслідками у разі краху України за умови неготовності континенту до прямого зіткнення з РФ.
Власне, непевність щодо гарантій безпеки з боку США змусила Європу виходити із зони комфорту – в якій, з одного боку, агресія РФ чітко обмежувалася Україною, а з іншого боку, не було сумнівів щодо зобов’язань США в рамках 5-ї статті Вашингтонського договору про створення НАТО.
Паралельно, перебирання Європою на себе більшої відповідальності за підтримку України було спробою знайти аргументи в рамках діалогу з адміністрацією Трамп 2.0 з метою попередження жорсткого розриву зі США і отримання максимального часу на адаптацію до нових реалій.
Обрахунки Кільського інституту лютого 2026 року показали, що країни Європи та структури ЄС змогли загалом компенсувати брак допомоги США протягом 2025 року – як у питаннях воєнної допомоги, так і макроекономічної.
Особливо в цьому плані відзначилися Норвегія, Швеція, Данія, Німеччина і Нідерланди, які були готові як закуповувати зброю та боєприпаси у власних виробників, у виробників третіх країн, так і в українського виробника.
Британія, Норвегія, Швеція, Данія, Німеччина і Нідерланди є осереддям стратегічного тилу України
Власне, разом із Великою Британією ці країни є осереддям відповідного стратегічного тилу України в Європі, коли мова йде саме про військову підтримку.
Структури ЄС у 2026 році, до речі, вирішили більш рівномірно допомагати Україні – з 45 млрд євро допомоги на цей рік 28,3 млрд євро піде на закупівлі ОВТ, а решта – на макроекономічну допомогу. У 2025 році ЄС допомагав Україні перш за все з точки зору покриття дефіциту бюджету на соціальні виплати.
Окремим напрямком допомоги Україні країнами Європи став механізм PURL – закупівлі в США пріоритетної номенклатури озброєння для України, яку Європа не може виготовити самотужки.
Відповідний механізм був ініційований у липні 2025 року і стосувався перш за все боєприпасів до систем ППО (не лише Patriot, але NASAMS і FrankenSAM), а також ракет «повітря-повітря» до винищувачів F-16. Загалом, протягом 11 місяців свого існування програма змогла акумулювати до 6 млрд доларів внесків – і саме завдяки їй Україна пройшла зиму 2025-26 краще, ніж могла б пройти (як би це не звучало парадоксально, зважаючи на важку зиму) в умовах припинення прямої допомоги від США.
Країни Європи та структури ЄС вирішили поводити себе дуже обережно, коли йшлося про мирні ініціативи адміністрації Трамп 2.0 щодо війни Україна-РФ. Було очевидно, що крен Вашингтона в бік Москви не дуже подобався Європі, але й публічно про це ніхто не наважувався говорити напряму й однозначно.
Після публічної перепалки в Білому Домі 28.02.25, лідери Європи вдавалися до напрацювання та озвучення спільної позиції щоразу, коли було очевидно, що, будучи сам на сам з подвійним тиском США і РФ, офіційний Київ може не впоратися.
Загалом, Європа у 2025 році демонструвала дива політичної еквілібристики. З одного боку, підтримка України зберігалася і навіть посилилася – в умовах подвійного тиску США і РФ на Україну.
А з іншого – ніхто в Європі не наважився на розрив з Вашингтоном – попри агресивну риторику адміністрації Трампа 2.0 щодо Європи та сумнівні мирні ініціативи в контексті війни Україна-РФ. Адже асиметрична залежність Європи від США в плані безпеки зберігалася, а Європа не володіла всіма інструментами підтримки України.
Лише стриманість щодо США та посилення допомоги Україні могли виграти час Європі на адаптацію до світу, де США вже не є головним гарантом безпеки євроатлантичного регіону.
Роботизована революція
Якщо Європа змогла забезпечити Україну ресурсами та окремими категоріями критичного озброєння, то Україна змогла провести роботизовану революцію, яка зробила її більш самодостатньою, коли мова йде про потреби поля бою.
Крім того, ця революція змінила геометрію поля бою і тактику в русло до значної міри вигідне Україні, зважаючи на наші обмеження.
Роботизована революція почалася у 2023 році та прискорилася у 2024 році. Джерела цієї революції – в постійному дефіциті боєприпасів до ствольної та реактивної артилерії, неспроможності збройної промисловості Заходу швидко наростити виробництво таких боєприпасів та непевності щодо подальшої підтримки партнерів. Як наслідок, ставка була зроблена на перше покоління радіокерованих БПЛА-камікадзе на основі технології FPV.
Джерела робо-революції – в постійному дефіциті боєприпасів до артилерії
Якщо на початку 2024 року Україна і партнери рахували співвідношення використання артилерійських боєприпасів (і тому такою важливою була чеська снарядна ініціатива), то за результатами бойових дій 2024 року аналітики британського центру RUSI констатували, що 60% ураження на фронті з українського боку здійснюється за допомогою БПЛА.
Таким чином, війна артилерії, якою вона була у 2022-23 роках, все більше почала перетворюватися на війну роботизованих систем, де саме різні безекіпажні платформи формують поле бою. І якщо у 2024 році Україна поставила за мету виробити 1 млн БПЛА, то у 2025 році цей показник склав вже 4 млн БПЛА, а у 2026 році ціль – щонайменше 7 млн БПЛА різних типів. При цьому постійно посилювалася надійність відповідних систем.
На сьогодні саме БПЛА здійснюють основну розвідку та ураження на всю глибину бойової побудови противника – від піхоти, бронетехніки і артилерії лінійних бригад у тактичній глибині, до більш серйозної артилерії, ППО і РЕБ на оперативно-тактичній глибині, і до логістики та забезпечення на оперативній глибині.
БПЛА з додатку до системи вогню у 2022-23 роках перетворилися на основу системи вогню Сил оборони України на сьогодні. Затребуваними на сьогодні є лише осколково-фугасні снаряди великої дальності (35-40 км), касетні боєприпаси та засоби дистанційного мінування, коли мова йде про класичну ствольну артилерію.
Зберігається і потреба в класичних балістичних та крилатих ракетах малої дальності – але і тут більше сподівання на нові розробки, ніж на масштабні постачання вже зарекомендувавших себе, але дуже дефіцитних ATACMS і Storm Shadow/SCALP EG.
Важливо, що у 2024-26 роках Україна розвинула власний потенціал працювати на оперативну глибину (те, що в нас називають middle strike) за рахунок як баражуючих БПЛА на кшталт російського «Ланцет», так і за рахунок пристосування БПЛА для стратегічних ударів до потреб ударів на оперативну глибину шляхом інтеграції супутникового інтернету Starlink та збільшення ваги бойової частини.
Таким чином, Україні вдалося до значної міри компенсувати обмеження по дальності, вазі бойової частини та наведенню боєприпасу GMLRS, що був єдиним масовим засобом оперативної глибини у 2022-23 роках. Ну, і питання більшої самодостатності. Все це створило умови для спроб реалізувати логістичний локдаун у 2026 році на територіях тимчасово окупованого півдня та сходу України.
Не менш важливими є масове використання роботизованих платформ для потреб ППО. Йдеться як про пристосування перших БПЛА-камікадзе на основі технології FPV для зенітних потреб поля бою, так і про створення спеціалізованих БПЛА-перехоплювачів.
Розвиток цієї спроможності, до якої підштовхував дефіцит перехоплювачів для зенітно-ракетних комплексів сухопутних військ, сприяв тому, що за січень-липень 2026 року Силам оборони вдалося вийти на показник знищення 260 тисяч БПЛА ворога різних типів. Без ефективної ППО на основі БПЛА-перехоплювачів Сили оборони України були б у більш вразливій позиції за рахунок кращої розвідки та ураження з боку противника на всю глибину нашої бойової побудови.
Не менш важливою інновацією стало поширення та використання наземних дронів (їх називають НРК, наземні роботизовані комплекси) – як для бойового забезпечення (логістика, медична евакуація), так і для бойових місій. НРК стали відповіддю на зусилля противника у 2024-25 роках розірвати зв’язок між передовими позиціями та ближнім тилом шляхом ураження екіпажів бронемашин, які здійснюють логістичне забезпечення та медичну евакуацію. Варто зазначити, що евакуація за допомогою НРК ставить високі вимоги щодо захисту та швидкості роботів, і ефективні рішення ще напрацьовуються.
За січень-липень 2026 року МОУ законтрактувало понад 22 тисячі НРК, а НРК загалом виконали понад 66300 місій за цей час.
Сукупно розвідувальні та ударні БПЛА різної глибини, зенітні БПЛА різних типів та НРК сьогодні формують поле бою. І це все – продукти національних зброярів.
Роботизована революція змінила математику війни на користь України
Важливу роль у циклі інновацій зіграли прямі горизонтальні зв’язки між виробником і користувачем; закони ринку, де багато виробників конкурують в одних і тих самих нішах і тому змушені постійно покращувати продукт з точки зору «ціна/якість»; використання таких інструментів, як DOT-Chain Defense та Brave1 Market (в рамках програми «єРобота»).
Не менш важливо те, що зріла роботизована революція змінила математику війни на користь України. В рамках війни за канонами другої половини ХХ століття з її наголосом на класичному важкому озброєнні та боєприпасах до них, Україна не мала б шансів через обмежену ресурсну базу і небажання партнерів перетворювати власну латентну економічну перевагу на перевагу України на полі бою.
В рамках роботизованої революції Україна має більше шансів, зважаючи на обмежений фінансовий ресурс.
Поряд з більшою самодостатністю України в плані виробництва систем, які визначають поле бою на сьогодні, важливим є і те, як роботизована революція змінила поле бою і тактику сторін.
Насичення тактичної глибини (до 30 км) все більшою кількістю засобів розвідки та ураження в режимі реального часу призвело до появи явища kill zone (детальніше про це читайте у нашому проекті тут) з гарантованим рівнем ураження.
Це спричинило до все більшого розосередження і розрідження бойових порядків сторін на відповідну глибину, через те, що будь-яке більш-менш серйозне скупчення сил і засобів майже автоматично стає ціллю.
Суцільна лінія фронту на основі взводних і ротних опорних пунктів перестала існувати як явище – замість цього є окремі «лисині нори» з мінімальною присутністю людини на нулі та колосальними розривами в бойовому побудові. Це, з одного боку, полегшує інфільтрацію надмалих груп (від одного до двох-чотирьох піхотинців) – яка прийшла на заміну масовим механізованим штурмам, котрі майже відмерли як явище.
Особливий наголос на інфільтрацію зробили росіяни у 2025 році, маючи перевагу в особовому складі та нехтуючи людським життям.
А з іншого боку, така розрідженість бойових порядків за умови якісного поєднання розвідувальних і ударних БПЛА різних типів, зенітних БПЛА, НРК та якісного дистанційного мінування дозволили тримати оборону в умовах гострого дефіциту особового складу.
По-іншому важко пояснити те, як Силам оборони за умови зрілої роботизованої революції вдається у 2026 році тримати оборону меншими силами (особливо це стосується переднього краю) і завдавати більших втрат противнику, ніж це було у 2024 році, коли роботизована революція лише прискорювалася, а сил на нулі в України було більше, ніж зараз.
Використовуючи застарілі формули, багато аналітиків у 2024 році кулуарно пророкували крах Україні
Саме орієнтуючись на співвідношення особового складу пропорційно довжині фронту на основі досвіду війн ХХ століття, багато західних аналітиків ще у 2024 році кулуарно пророкували крах Україні, зважаючи на проблеми комплектування і управління.
Але не враховувалися наслідки зрілої роботизованої революції і того, як вона радикально міняє геометрію поля бою і тактику оборонного бою. А вона призвела до вичерпання можливостей російської стратегії поля бою, сформованої у 2024-25 роках.
Слабкі сторони нашої стратегії
Той факт, що Україні вдалося ще раз здивувати світ у хорошому розумінні, виходячи з вище означених вхідних даних кінця 2024 – початку 2025 року, це беззаперечний успіх, який багато хто повною мірою навіть не усвідомив. Проте аналіз того, як це вдалося, був би неповним і, як наслідок, не повністю об’єктивним без обговорення слабких сторін поточної української стратегічної рамки війни.
1. Поточна рамка війни дає відповідь на те, як далі продовжувати воювати, але не може дати формулу, як закінчити війну якомога швидше (протягом наступних 6-12 місяців) на умовах, прийнятних для України.
Ключовим завданням України залишається не просто успішне ведення бойових дій (як на фронті, так і за рахунок стратегічних ударів), а завершення війни на прийнятних умовах якомога швидше – адже продовження війни означає подальше наростання соціальних, економічних і політичних ризиків через прямі та опосередковані демографічні втрати, руйнування критичної інфраструктури і деградацію економічного потенціалу.
Поки що досягнутого кумулятивного рівня ураження виявилося недостатньо для того, щоб переконати керівництво РФ припинити війну без необхідності Україні робити серйозні геополітичні поступки – не зважаючи на зростання здатності Сил оборони України завдавати відповідного ураження противнику у 2024-26 роках.
Теорія перемоги як здатність протриматися довше – дуже ризикована
Формулювання теорії перемоги як здатності протриматися на ногах довше, ніж противник, за умови збереження критичної вразливості перед ударами противника по інфраструктурі життєзабезпечення, є дуже ризикованою стратегією.
Власне, тут також проявляється принципова різниця між українськими та європейськими інтересами – якщо для європейців прийнятним сценарієм буде просто збереження здатності України чинити системний спротив протягом ще певного часу за умови локалізації війни територією України, то для України принципово важливо не просто підтримувати здатність до ведення бойових дій, але й якомога швидше закінчити бойові дії на прийнятних умовах, пам’ятаючи про всі ризики війн на виснаження/тотальних війн ХХ століття.
2. Поточна стратегія не вирішує наші структурні проблеми
Поєднання європейських ресурсів та інноваційності збройної індустрії України дозволяє мінімізувати певною мірою негативні наслідки наявних структурних проблем України, але не вирішити їх повністю.
Йдеться про дефіцит навичок стратегічного управління в умовах війни на виснаження, які стосуються таких важливих сфер, як планування, менеджмент ресурсів і персоналу. Як наслідок, Україні й далі важко знайти формулу мобілізації, яка б, з одного боку, була легітимною, а з іншого – забезпечувала притік якісного, вмотивованого поповнення.
Не вирішена проблема синергії управління на стратегічному (відносини Президент, Міністр оборони, Головком/Генштаб), оперативно-стратегічному та оперативному (корпусна реформа триває) рівнях.
3. Критична залежність від зовнішніх партнерів
У цій проблемі кілька вимірів. З одного боку, зберігається залежність від США у питанні перехоплювачів до систем ППО – внаслідок імпульсивного рішення Дональда Трампа почати війну проти Ірану, дефіцит перехоплювачів набув дуже гострих форм, як показують російські удари липня-серпня 2026 року.
З іншого боку, США постійно тестують на міцність трансатлантичні відносини – чи то вимогами щодо Гренландії, чи війною щодо Ірану. Зрештою, низка країн-партнерів у Європі не застраховані від хвилі популізму, який відмовиться підтримувати Україну на належному рівні надалі: йдеться про Францію, Німеччину і, до меншої міри, Велику Британію.
4. Технології компенсують дефіцит бійців до певної міри, але це не скасовує фактор людини на війні
Інновації дозволяють ефективніше воювати навіть за умови дефіциту особового складу та за умови розріджених бойових порядків – але при цьому вони не вирішують усіх викликів, пов’язаних з ротацією особового складу на нулі. Ця проблема стала критичною у 2025 році та зберігається на сьогодні.
Так само планування бойових дій від тактичного рівня і вище вимагає якісних навичок офіцерів відповідних рівнів, адже саме синхронність і масштаб дають необхідну якість у війні. Тим самим технологічні та тактичні інновації не знімають із порядку денного якість підготовки солдат і офіцерів – військова освіта і підготовка мають так само бути у фокусі уваги.
5. Ворог не стоїть на місці і має засоби для асиметричних дій
Той факт, що воєнна стратегія РФ на полі бою перестала давати попередній результат завдяки роботизованій революції в Україні, не означає, що ворог не має інструментів тиску.
Реакцією на нездатність просуватися на полі бою тими ж темпами, як у 2024-25 роках, та на успіхи України в плані ударів на оперативну та стратегічну глибину стали удари по військовому виробництву, складах і критичній інфраструктурі в районі Києва, удари по портах північно-західної частини Чорного моря і по інфраструктурі прифронтових регіонів.
Успіхи України в ППО проти стратегічних БПЛА РФ на двигунах внутрішнього згорання призвели до розгортання та використання ворогом стратегічних БПЛА на реактивних двигунах і дешевих крилатих ракет.
Блокування технології супутникового інтернету Starlink для військ РФ на початку лютого 2026 року дало додатковий імпульс російським роботам в рамках проекту «Рассвет». Тим самим ворог вкотре довів свою здатність генерувати серйозні дилеми для політичного та військового керівництва України.
Замість висновків
Система координат України і далі визначається двома вхідними даними. З одного боку, Україна не може не чинити спротив, зважаючи на неприйнятні політичні вимоги щодо врегулювання та неготовність РФ від них відмовитися при збереженні наступального потенціалу.
На це накладаються втрати і руйнування внаслідок бойових дій, починаючи з 2014 року. З іншого боку, зберігається вразливість перед ударами РФ по критичній інфраструктурі, а продовження війни означає наростання соціальних, економічних і політичних ризиків через демографічні втрати, руйнування інфраструктури і деградацію економічного потенціалу.
Тому ключовим мірилом успіху є не лише нанесення відповідного рівня ураження противнику, але й завершення бойових дій якомога швидше на прийнятних для України умовах.
Європейська матеріальна і фінансова допомога, помножена на інноваційність національної оборонної промисловості, призупинили негативну стратегічну динаміку 2024-25 років – особливо коли мова йде про фронт. Ситуація на сьогодні виглядає геть не так песимістично на перший погляд, як виглядало на початку 2025 року – спільний тиск США і РФ домовлятися на невигідних умовах припинився, просідання фронту сповільнилося.
Але це не повинно вводити в самозаспокоєння. Відповідна комбінація «гроші Європи + інноваційність зброярів України» не вирішує всіх структурних проблем і викликів у контексті війни на виснаження, яка має все більше ознак тотальності, якщо під цим розуміти націленість сторін на підрив здатності функціонувати і підтримувати фронт.
Україна і далі веде ризикову гру під назвою «Спробувати примусити противника зупинити війну і не обумовлювати це масштабними поступками через нанесення відповідного рівня ураження» шляхом нашого варіанту тотальної війни – в той час як противник веде власну тотальну війну проти нас, сподіваючись реалізувати задекларовані політичні цілі раніше проходження власної точки неповернення.